Гавронська Богдана
Уманський державний педагогічний
університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: к. п. н., доцент
Побірченко О. М.
Проблема формування духовних цінностей перебуває в центрі уваги сьогодення. Глобалізаційні процеси суттєво впливають на зміну традиційної системи цінностей національної культури, моралі, в цілому на духовний стан особистості, а саме – на її духовні цінності та світоглядні орієнтації. В українському суспільстві це пов’язане з проблемою відродження культури та духовності, що базується на формуванні потужної системи глибинних етичних цінностей в процесі навчання у школі.
Духовно-моральне виховання передбачає формування у представників підростаючого покоління таких рис духовної свідомості, як: почуття (сумління, обов’язку, віри, відповідальності, патріотизму); індивідуального духовного обліку (терпіння, послуху); особистої позиції (здатності розрізняти добро і зло, прояву самовідданої любові (до ближніх), готовності до подолання життєвих випробувань); духовно зумовленої поведінки (готовності до служіння людям і Батьківщині, проявів духовної розсудливості, милосердя, доброї волі).
«Виховання духовно зрілої особистості, для якої поняття добра, справедливості, совісті, обов’язку набули непохитності, стали власними ціннісними орієнтирами, є головною метою сучасної освіти» [1, с. 9].
Як зазначено у Концепції «Нова українська школа», виховання є невід’ємною складовою всього освітнього процесу та орієнтується на загальнолюдські цінності, зокрема морально-етичні (гідність, чесність, справедливість, турбота, повага до життя, повага до себе та інших людей). Зокрема, «найосвіченіша людина може стати найгіршим злочинцем, якщо не розуміє і не поділяє загальнолюдські цінності. Нова українська школа буде формувати ціннісні ставлення і судження, які служать базою для щасливого особистого життя та успішної взаємодії із суспільством» [3].
Виховання духовності особистості розглядається як наслідування етичних законів, використання творчої й мистецької діяльності, вивчення здобутків національної та світової культури, що за сутністю є процесом створення людини [2].
Перетворення вихованця на особистість із високою моральною свідомістю, яка прагне до духовного зростання, під силу педагогу, який розуміє себе, своє призначення, прагне знайти шлях до свого справжнього «Я», внутрішньо долучається до національної духовної традиції тощо, адже всім добре відомий філософський принцип – подібне створюється подібним. Тобто моральність вихованця формується моральністю вихователя, а духовність – його духовністю.
Важливо також підкреслити, що дослідники [4, с. 287] визначають наступні компоненти духовності: потребово-ціннісний (духовні потреби та духовні ціннісні орієнтації); пізнавально-інтелектуальний (спостережливість, допитливість, глибина, самостійність, критичність мислення); вольовий (цілеспрямованість, наполегливість, самовладання, саморегуляція); вчинко-діяльнісний (духовний саморозвиток, духовна діяльність та духовні вчинки); почуттєво-емоційний (розвиненість емоційної сфери психіки людини, здатність до переживання різноманітної гами почуттів та емоцій, а також духовних станів); гуманістичний (ставлення людини до будь-якої форми життя як вищої цінності; повага до внутрішнього світу іншої людини; втілення у взаємини з людьми найвищих духовних цінностей – добра, краси, любові; бережливе ставленні до духовності); естетичний (прагнення людини до краси, гармонії, досконалості що виявляється в потребі сприймати та створювати красу, естетичні почуття й естетичну діяльність).
Ці компоненти духовності С. Щербина розглядає як психологічні орієнтири в освітньому процесі. І їх цілеспрямоване формування є одним із основних завдань духовного розвитку особистості [4, с. 287].
Зазначений аспект отримав своє відображення у монографії «Особистість на шляху до духовних цінностей» академіка І. Беха. Учений визначає та обґрунтовує психологічні орієнтири (приписи духовності), які апелюють зростаючу особистість до свого внутрішнього світу: культивувати у вихованця духовний погляд на життя, підтримувати духовне устремління особистості, орієнтуватися на необмеженість «Я-духовного», забезпечувати духовну цілісність, забезпечувати відділення від «Я-нижчого», опиратися на силу довільності, прямувати від обмеженої досвідом самостійності до творчої самостійності, попереджувати вади особистісного саморозвитку, підтримувати реальні вчинки вихованця, забезпечувати стабільний позитивний душевний стан вихованців та інші. Духовні орієнтири мають пронизати освітній процес на всіх його вікових етапах, а педагог буде успішним, якщо оволодіє вмінням зачаровувати вихованців щирістю, альтруїзмом і любов’ю до людей [1].
Отже, духовно-моральне виховання є організованим цілеспрямованим процесом зовнішнього і внутрішнього емоційного впливу педагога на духовно-моральну сферу особистості.
Духовність особистості розглядається як прагнення до Вічних ідеалів: Добра, Любові, Краси та містить у собі інтелектуальність, освіченість, моральність. Вона формується і змінюється впродовж життя та розкривається у різних значеннях. Чи то в системі якостей особистості, чи то, як багатокомпонентна структура, яка охоплює світоглядні, моральні характеристики, індивідуальний досвід, що виражений у знаннях, уміннях, навичках і звичках.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бех І. Особистість на шляху до духовних цінностей: монографія. Київ - Чернівці: Букрек, 2018. 296 с.
2. Ковбасюк Т. Л. Духовно-моральне виховання особистості на засадах загальнолюдських та національних цінностей. Збірник тез наукових доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції «Особистість на шляху до духовних цінностей: теорія, практика, пошук». Рівне: РОІППО, 2019. 104 с. URL: https://roippo.org.ua › iblock › zbirnyk-tez
3.Нова українська школа. Концептуальні засади реформування середньої школи [Електронний ресурс]. URL: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/media/reforms/ukrainska-shkola-compressed.pdf (дата звернення: 28.02.2020).
4. Щербина С. Духовний розвиток та формування духовної культури особистості – найважливіші завдання сучасної освіти. Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах. 2016. Вип. 50. С. 283-291.