Вознюк Діана
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: д. п. н., професор Кравчук О. В.
Актуальність теми. Удосконалення вищої педагогічної освіти і введення нових освітніх стандартів визначають пріоритетні завдання, що передбачає модернізацію змісту і методів підготовки майбутнього вчителя шляхом повної реалізації його потенційних можливостей. Важливого значення набуває професійна підготовка вчителя початкових класів, котрий закладає в дітях основи духовності, культури, виховує в них любов до рідного краю, патріотизм.
Створення і функціонування в структурі початкової освіти особливої системи знань про культурно-історичні особливості рідного краю вимагає від випускника вищого педагогічного навчального закладу готовності до їх реалізації у практичній діяльності. Особливої значущості набуває проблема професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів до організації краєзнавчої роботи.
В. Андрущенко, Н. Бібік, М. Євтух, І. Зязюн, О. Мороз, О. Савченко, Л. Хомичта інші розглядали у своїх дослідженнях проблему психолого-педагогічної підготовки майбутніх учителів до різних напрямів навчально-виховної роботи з учнями.
Загальні питання, пов’язані з розробкою системи краєзнавчої діяльності загальноосвітньої школи і педагогічного керівництва нею, обґрунтуванням моделі краєзнавчих циклів вивчалися в роботах Л. Волкова, М. Костриці, М. Крачило, В. Обозного, Б. Чернова.
Проблема якісного вдосконалення виховання підростаючої особистості стала предметом дослідження у наукових доробках І. Беха, В. Жуковського, Н. Кічук, М. Левківського. Особливості вивчення рідного краю в початковій школі знайшли своє відображення у працях Т. Байбари, В. Ільченко, Т. Олексенко.
Аналіз науково-педагогічних джерел, навчальних планів, програм вищих навчальних педагогічних закладів засвідчив, що в системі вищої професійної освіти існує розбіжність у поглядах на питання підготовки майбутніх учителів початкової школи до організації краєзнавчої роботи, яка має свої суттєві особливості.
Однак, проблема педагогічного забезпечення підготовки майбутніх учителів початкових класів до організації краєзнавчої роботи науковцями практично не вирішувалася. Предметом дослідження ще не були зміст, форми і методи такої роботи у вищому навчальному закладі. Значущість дослідження зумовлена спрямованістю її результатів на вирішення суперечностей між: 1) вимогами суспільства щодо організації цілісної краєзнавчої діяльності молодших школярів та недостатньою підготовленістю випускників до цієї діяльності в сучасних умовах; 2) необхідністю проведення краєзнавчої роботи в школі та реальними умовами її впровадження в практику початкового навчання.
Надзвичайно цінними для дослідження є сформульовані великим педагогом Я. Коменським у «Великій дидактиці» законів для вчителів, де висунув низку вимог до організації різних напрямів педагогічної діяльності. У системі методів навчання, які створив Я. Коменський важливе місце посів краєзнавчий принцип. У «Великій дидактиці» він наголошував: «...мудрості навчання можна досягти тільки через вивчення своєї місцевості». Я. Коменський вважав, що процес пізнання треба розпочинати з вивчення рідного краю. Основні положення щодо використання організаційних форм краєзнавства при вивченні навколишнього середовища він визначав так: «Потрібно навчати так, щоб люди, наскільки це можливо, набували знань не з книг, а з неба та землі, з дубів та буків, тобто знали і вивчали самі речі, а не чужі тільки спостереження і свідоцтва про речі. Навчання повинне починатися не зі словесного тлумачення про речі, а зі спостереження над ними, причому буде краще, якщо ці речі будуть в натуральному вигляді, а якщо ні, то необхідно замінити їх моделями, зображеннями, малюнками».
Вищим ступенем вивчення довкілля Я. Коменський вважав подорож, яка обов’язково входила у систему знань тогочасної академії, поряд з лекційним матеріалом. До того ж обов’язковою частиною вищої освіти вважались подорожі як важливий засіб оволодіння краєзнавчими знаннями, уміннями. При цьому значну роль відігравали ігрові методи. Я. Коменський радив: «... придумувати такі ігри, які живо представили б серйозні сторони життя і цим вже розвивали деякі схильності до цих сторін життя ... Можна провести підготовку навіть до медицини, якщо у весняний час показати учням у полі або в саду види трав, викликаючи їх на змагання в тому, хто більше дізнається ... Лише у такому випадку школи будуть передчуттям життя». У цьому описі простежується програма сучасної краєзнавчої екскурсії школярів.
Таким чином, Ж. Руссо, як і Я. Коменський, вважали, що для отримання реального образу світу необхідно подорожувати і відчувати світ самому, а не витягувати інформацію про нього тільки з книг, усних розповідей очевидців та інших джерел. У своїй педагогічній діяльності вони активно використовували зазначені засоби краєзнавства.
У період становлення Київської Русі закладаються основи педагогічної думки, що базується на народних педагогічних ідеях, квінтесенції народної мудрості – фольклору: обрядових піснях, легендах, загадках, прислів’ях, заклинаннях, епічних та ліричних піснях рідного краю.
Отже, освіта в часи Київської Русі відбивала погляди народної педагогіки на краєзнавство як необхідний компонент освіти.