Бойчук Діана
Уманський державний педагогічний
університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: к. п. н., доцент
Побірченко О. М.
У вирішенні сучасних проблем суспільства постійно зростає роль культурного чинника. Це пояснюється зростанням значущості духовно-культурних регуляторів суспільного життя. В такій реальності підвищується відповідальність суспільства за раціональність використання головного ресурсу – інтелектуального.
У розв’язанні досліджуваної проблеми варто уточнити сутність феномену «культурна компетентність».
Цікавим э той факт, що термін «культурна компетентність» був уведений у науковий обіг у 2003 році науковцями П. К. Ерлі та Сун Анг [7]. Вони визначили її як здатність функціонувати в культурно різних умовах. Нині цей термін широко використовується в різних науках, зокрема в освіті. Поняття «культурна компетентність» є похідним від культурної обізнаності та культурного сприйняття.
Зрозуміло, що феномен «культурна компетентність» лежить на перетині понять «компетентність» та «культура». Поняття «компетентність» є узагальнене й усталене в сучасній науковій думці та тлумачиться як набута і постійно збагачувана особистісна якість, що спрямована на успішну самореалізацію людини в конкретній предметній (фаховій) сфері, відповідає вимогам цієї сфери, виявляється у мотивації пізнавати та набувати уміння, необхідні для самореалізації та успішної діяльності; усвідомленні та прогнозуванні способів реалізації знань та умінь, самоусвідомленні досягнень; готовності і здатності реалізувати набуті знання та уміння в конкретній практичній діяльності; ціннісному ставленні до набутих знань та умінь.
Поняття «культура» є досить багатоаспектним. В науковій літературі представлено до 500 його визначень, воно – одне з «найгостріших серед філософських дискурсивних змагань, що пронизують собою епохальний просторово-часовий ареал цивілізації» [1, с. 5]. У педагогічному контексті істотного значення набуває концептуальна ідея «людини культури», яка пов’язується із життєвим світом, а цей світ розкривається як результат «особистісної смислотворчості», що концентрує усвідомлене ставлення людини до світу [3, с. 39], при тому, що людина реалізує себе як людина культури лише в діалозі, оскільки лише в такий спосіб вона стає «видимою в культурі й відкритою до нових знань, умінь і загалом до вдосконалення» [3, с. 67].
Зокрема, в Рекомендаціях Ради Європи «культурна компетентність» (а саме «обізнаність у сфері культури та вміння творчо самовиражатись») означає «знання місцевого, державного та європейського культурного спадку та його місця у світі. Це включає основні знання видатних культурних праць, в тому числі популярної сучасної культури. Необхідно розуміти культурне та мовне різноманіття Європи та інших частин світу, бажання зберегти його та важливість естетичної факторів у повсякденному житті» [4].
Разом з тим необхідно зауважити, що, з одного боку, тлумачення «культурної компетентності» охоплюють такі важливі для будь-якої людини (чи будь-якої професії) такі риси особистості, як здатність «творчого вираження ідей, досвіду та емоцій; здатність самооцінювання і самовираження із використанням природних здібностей» тощо. А з іншого боку, основний акцент у визначенні сутності культурної компетентності в зазначеному документі зроблено на сфері мистецтва, «бажанні сприяти естетичному вираженню через мистецьке самовираження та участь у культурному житті», зокрема й уміння визначати та усвідомлювати соціальні та економічні можливості в культурній діяльності. Також суттєво вказати і на зворотній вектор: «культурне вираження необхідне для розвитку творчих здібностей, які можуть знайти широке застосування в професійній діяльності [6, с. 179]
У зазначеному контексті, варто погодитися із висновками Чжоу Тінтін про те, що «культурна компетентність» у тлумаченнях різних учених має спільні ознаки, які підтверджують її позиціонування як системо утворювальної стосовно решти ключових компетентностей – як таку, що вбирає і «перетворює» зміст інших ключових компетентностей та одночасно наскрізно інкрустується в цей зміст. А отже, культурна компетентність є «міждисциплінарною» за своїм змістовим наповненням [6, с. 179].
Зазначений аспект отримав відображення у дослідженні Н. Головіної. Учена наголошує, що у формуванні культурної компетентності в освітньому процесі виокремлюють її міждисциплінарність та комплексніть. А саме:
- Компетентність стосовно інституціальних норм соціальної організації;
- Компетентність щодо конвенціональних норм соціальної і культурної регуляції; повсякденна ерудиція в соціальних і гуманітарних сферах;
- Компетентність стосовно короткочасних, проте актуальних зразків соціальної престижності;
- Рівень володіння мовами соціальної комунікації: природною розмовною (усною й письмовою) спеціальними та соціально-професійними мовами, мовами етикету і церемоніалу суспільства, політичною, релігійною, соціальною й етнографічно. Символікою, семантикою атрибутики престижності, соціального маркірування та ін. [2, с. 151].
Окрім того, вважаємо за необхідне виокремити такі важливі характеристики «культурної компетентності», як однієї з ключових, що набувається людиною в навчанні упродовж життя і наскрізно пронизує всі освітні галузі, специфічно трансформується у зміст предметних компетентностей. Не потребує доказів, що найпотужнішим джерелом формування культурної компетентності є мистецтво і мистецька освіта як універсальний чинник формування особистості, оскільки вона першочергово задіює почуттєву сферу людини, її світогляд, а отже, цінності [5].
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Андрущенко В. П. Поняття культури: філософський дискурс на рубежі століть. Вісник Інституту розвитку дитини: Серія Філософія, педагогіка, психологія. Київ, 2014. Вип. 33. С. 5–9.
2. Головіна Н. І. Проблеми формування культурної компетентності особистості в контексті реформування вищої школи. Філософські обрії. 2015. № 33. С. 147-156.
3. Людина і культура / за ред. Д. Шевчука. Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2019. 224 с.
4. Рекомендація 2006/962/ЄС Європейського Парламенту та Ради (ЄС) «Про основні компетенції для навчання протягом усього життя» від 18 грудня 2006 року. URL: https://cutt.ly/oTBXsBu
5. Ся Гаоян. Поліхудожня підготовка майбутнього вчителя музики: зміст, структура, орієнтири для діагностування. Молодь і ринок. 2018. № 10(165). С.147–151. DOI: http://doi.org/10.24919/2308-4634.2018.147044.
6. Чжоу Тінтін Культурна компетентність як результат фахової підготовки вчителів музичного мистецтва. Молодь і ринок. №5-6 (191-192), 2021. С. 177-182 http://mir.dspu.edu.ua/article/view/239355/237750
7. Earley P.C., S. Ang Cultural sntelligence: Individual interactions across. Stanford, CA: Stanford Bassiness Books. 2003. 400 p.