Бєла Антоніна
Уманський державний педагогічний
університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: к. п. н., доцент
Побірченко О. М.
Медіасоціалізація особистості вважається відносно новим науковим напрямком в теорії соціалізації особистості і є наслідком швидкого розвитку інформаційного суспільства у ХХІ столітті.
Нині інформація стає основною цінністю суспільства, а інформацiйнi ресурси стають більш доступними.
Разом з тим, дослідники визначають iнформацiйне суспiлъство як нову iнформацiйну цивiлiзацiю, у якій сучасна iндустрiя iнформацiї впливає буквально на всі аспекти життя i свiдомостi [2, с. 294)] і виступає якісно новою суспiльно-полiтичною формацією, що йде на зміну матерiальнiй (техногенній) цивiлiзацiї та прогресивно забезпечує освоєння процесів iінформатизаціїiї як неминучого i загального періоду розвитку суспільства, пізнання i освоєння iнформацiйної моделі світобудови, а також загального усвідомлення i прийняття єдності законів інформації у природі i суспiльствi [7, с. 201].
Наразі віртуальний простір стає обов’язковим складником соціального буття сучасної людини. У цьому віртуальному просторі вона легко долає відстані, бере активну участь у різних обговореннях, відчуває себе сильною та захищеною від проблем реального життя. Віртуальний простір нівелює вплив на особистість таких традиційних інститутів, як родина, освітній заклад, друзі. Відтак, людина намагається втекти у віртуальний простір від проблем життя, стресів, утоми та цілком віддається віртуальним переживанням. Отже, як зазначають знані вчені С. Савченко та В. Курило, сучасні інформаційні технології, з одного боку, надають людині значних можливостей для розвитку та самореалізації, з іншого – наражають людину на численні ризики, пов’язані, зокрема, і з психічними розладами, оскільки, маючи значні можливості для самореалізації, розкриття власної iндивiдуальностi у віртуальному просторі, особистість не лише створює власний віртуальний світ, але й стає об’єктом інформаційної aгpeciї та різних маніпуляцій, стикається з небезпекою нівелювання особистості. Оскільки реальна особистість ховається за створеними нею образами, це може спричинити кризу власного «Я», утрату культурної ідентичності, спровокувати значні ускладнення у здійсненні безпосереднього міжособистісного спілкування. Людина може втратити зв’язок з реальним світом та стати частиною штучно створеного віртуального світу. Особливу небезпеку така віртуальна реальність має для молоді, у якої ще недостатньо сформований світогляд, ціннісні переконання, особистісні соціальні якості тощо. 3а таких умов багато представників молоді не можуть знайти правильні шляхи власного духовного розвитку та соціального становлення [6, с. 85].
Глибоко дослідивши процеси соціалізації особистості у віртуальному просторі С. Савченко та В. Курило вважають, що даний процес переважно є стихійним. Тобто особистість сама визначає спосіб свого існування, поведінку, комунікацію в такому просторі, веде паралельне, майже ніким не контрольоване життя, значно обмежуючи безпосереднє спілкуванняв реальному житті. І як наслідок людина втрачає зв’язок із культурними традиціями свого соціуму, засвоює норми, цінності, правила, що притаманні мереживій спільноті, віртуальній реальності та може призвести до кризи культурної ідентичності [6, с. 85].
Таким чином спостерігається криза базових агентів соціалізації, серед яких родина, освіта, праця. Інтернет завойовує місце провідного ресурсу інформації для сучасної людини. Інтеграція віртуального і реального в інтернеті стає підґрунтям нового способу життя і нових форм соціалізації.
Процес соціалізації, який набуває інформаційного характеру, у сучасній науковій літературі позначається терміном «медіасоціалізація». Вона передбачає, що аудівізуальні медіа перебирають на себе культурно-просвітницьку, освітньо-виховну та соціалізаційну функції, які досі виконували традиційні інститути соціалізації та активно витісняє їх за межі соціалізаційного процесу [5, с. 12-16].
За таких умов актуалізується проблема медіасоціалізації молодшого школяра. Який перебуває на стадії розвитку та становлення особистості і є залученим до віртуальної реальності.
Тому, на нашу думку формування медіаграмотності молодшого школяра є вкрай важливою проблемою нової української школи.
У контексті нашої розвідки важливо наголосити, що одним із пріоритетних напрямів розвитку педагогіки ХХІ століття проголошено медіаосвіту. Це підтверджується Концепцією впровадження медіаосвіти в Україні (схвалена постановою Президії Національної академії педагогічних наук України від 20 травня 2010 року протокол № 1-7/6-150 і оновлена у квітні 2016 року) [3]. Основні положення Концепції відповідають завданням, сформульованим у Паризькій програмі-рекомендаціях з медіаосвіти ЮНЕСКО (від 22 червня 2007 р.) та резолюції Європарламенту щодо медіаграмотності у світі цифрової інформації (від 16 грудня 2008 р.). У концепції визначено головну мету медаосвіти, основні терміни (медіаосвіта, медіапедагоги, медіакультура, медіаобізнаність, медіаграмотність, медіакомпетентність, медіаосвітній рух), мету і завдання, основні принципи, пріоритетні напрямки та форми та ін. Зокрема, метою медіаосвіти є формування медіакультури особистості в середовищі значущих для неї спільнот (малих груп, родин, навчальних і виробничих колективів, місцевих громад тощо).
Окрім того, у Концепції нової української школи (2016) однією із ключових компетентностей є інформаційно-цифрова, що передбачає впевнене, а водночас критичне застосування інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) для створення, пошуку, обробки, обміну інформацією на роботі, в публічному просторі та приватному спілкуванні. Інформаційна й медіа-грамотність,основи програмування, алгоритмічне мислення, робота з базами даних, навички безпеки в інтернеті та кібербезпеці. Розуміння етики роботи з інформацією (авторське право, інтелектуальна власність тощо) [4].
Відповідно, у Державному стандарті початкової освіти (2018 р.) інформаційно-комунікаційна компетентність передбачає опанування основою цифрової грамотності для розвитку і спілкування, здатність безпечного та етичного використання засобів інформаційно-комунікаційної компетентності у навчанні та інших життєвих ситуаціях [2].
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Державний стандарт початкової освіти: Постанова КМУ від 21.02.2018 р. № 87. URL: https://cutt.ly/kTBXTlM
2. Кириллова Н. Б. Медиакультура: от модерна к постмодерну. М.: Академический Проект, 2006. 448 с.
3. Концепція впровадження медіаосвіти в Україні. URL: https://cutt.ly/2TBXONG (дата звернення 10.10.2021 р)
4. Нова українська школа: концептуальні засади реформування середньої школи. URL: https://cutt.ly/fTBXJh7
5. Петрунько О. Діти і медіа: соціалізація в агресивному середовищі: монографія. Полтава: ТОВ НВП «Укрпромторг сервіс», 2010. 410 с.
6. Савченко С. В, Курило В. С. Медіасоціалізація як складник соціалізації особистості в інформаційному суспільстві. Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. № 1 (324), Ч. І, 2019. С. 83-89.
7. Шейко В. М. Культура України в глобалізаційно-цивілізаційному вимірі (історико-методологічні аспекти): монографія. Київ: Інститут культурології НАМ України, 2011. 624 с.