Безверха Любов
Уманський державний педагогічний
університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: д. п. н., професор Кучеренко І. А.
Реформування в Україні загальноосвітньої школи, впровадження концепції «Нова українська школа» передбачає виховання національно свідомої, різнобічно розвиненої мовної особистості учня. Пріоритетним завданням мовної освіти є підготовка дитини-школяра до активного життя, правильної та ефективної комунікативної діяльності в різних сферах спілкування. Розвиток мовлення підростаючого покоління – це питання, яке порушували дослідники з давніх часів, і є наскрізним і на початку ХХІ століття в сучасній системі освіти. Розв’язання означеного питання потребує модернізації організації процесу навчання української мови відповідно до запитів суспільства і рекомендацій чинних державних документів щодо стратегій і тактик формування мовної особистості, комунікативно компетентної, здатної й готової до спілкування в будь-якій життєвій ситуації і в різних сферах суспільного життя. Запити українського суспільства в активних, творчих, діяльних, інтелектуально й духовно розвинених особистостях зумовлює орієнтацію навчально-виховного процесу на розвиток учня, котрий здатний до саморозвитку і самовдосконалення, вміє використовувати здобуті знання для вирішення життєвих проблем.
Майбутні громадяни повинні вміти логічно і критично мислити, правильно і точно висловлювати власні думки. Саме тому стрижневим у мовному шкільному навчанні є питання розвитку особистості учня, котрий уміло й ефективно володів би всіма видами мовленнєвої діяльності. Традиційні знання, вміння і навички, на які традиційно була раніше зорієнтована школа, нині вже не є головним критерієм освіти. У сучасному суспільстві цінуються вміння вчитися, самостійно здобувати знання, виробляти вміння, набувати досвіду та компетентно використовувати їх. Це утверджує необхідність у переорієнтації шкільної освіти зі знаннєвої в компетентнісну, яка забезпечується завдяки реалізації цілої низки ключових і предметних компетентностей. Новітня мовноосвітня парадигма будується на засадах розвитку творчого потенціалу людини, її спрямованості на активну життєдіяльність, готовність вирішувати важливі нагальних завдань.
Мовно-літературна освітня галузь у Державному стандарті початкової освіти [1] акцентує увагу на формуванні комунікативної, читацької та інших ключових компетентностей; розвиток особистості засобами різних видів мовленнєвої діяльності; здатності спілкуватися українською мовою, мовами національних меншин для духовного, культурного і національного самовираження, користуватися ними в особистому і суспільному житті, міжкультурному діалозі; збагачення емоційно-чуттєвого досвіду, розвиток мовленнєво-творчих здібностей. Державний стандарт орієнтує вчителя на розвиток в учня різних видів мовленнєвої діяльності, зокрема і на формування комунікативної компетентності для розвитку його творчих здібностей. Розвиток комунікативної компетентності учня – ключова компетентність, яка включає в себе вільне володіння державною мовою, що передбачає уміння усно і письмово висловлювати свої думки, почуття, чітко та аргументовано пояснювати факти, а також любов до читання, відчуття краси слова, усвідомлення ролі мови для ефективного спілкування та культурного самовираження, готовність вживати українську мову як рідну в різних життєвих ситуаціях.
Для розвитку комунікативної компетентності молодшого школяра важливо на уроці української мови змоделювати та реалізувати навально-мовленнєве спілкування, спрямоване на активізації продуктивної та репродуктивної мовленнєвої діяльності учнів.
Мовленнєва діяльність – це мовленнєво-творчий процес, результатом якого є неповторне індивідуальне мовлення. Мовленнєва діяльність були предметом наукових досліджень психологів, лінгвістів, методистів – І. Білодіда, О. Біляєва, М. Вашуленка, Л. Виготського, Т. Донченко, О. Леонтьєва, Л. Мацько, та ін. Про необхідність вивчати мову, процеси мовленнєвої діяльності, особливості процесів, які проходять під час слухання та говоріння, вивчення й аналіз ролей учасників комунікативного акту вказували у Ф. Буслаєв, В. Виноградов, Г. Винокур, О. Потебня, В. Русанівський, А. Шахматов, Л. Щерба та ін.
Мовленнєве спілкування, на думку І. Большакової, – це мотивований живий процес взаємодії між учасниками комунікації, який направлений на реалізацію конкретної життєвої цільової настанови, протікає на основі зворотнього зв’язку в конкретних видах мовленнєвої діяльності [1, с. 26]. Мовленнєве спілкування природно просто включається у всі інші види діяльності людини (трудову, суспільну, пізнавальну і т. ін.) і здійснюється між багатьма, кількома чи двома людьми. Функції мови та мовлення зароджуються, виявляються та усвідомлюються під час мовленнєвого спілкування, основне призначення якого полягає забезпечити процес обміну думками між людьми.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Большакова І. Ситуативна навчально-мовленнєва діяльність на уроках української мови. Початкова школа. 2002. № 10. С.31-35.
2. Державний стандарт початкової освіти [Електрон. ресурс]. Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/KP180087.html