Скорик Вадим Павлович
вчитель історії та правознавства
Потаської ЗЗСО 1-2 ст.,
Маньківської селищної ради
Повномасштабне вторгнення країни-агресорки до України, боротьба українців з окупантами потребує суттєвого посилення самостійної оптимально продуктивної діяльності учнів, розвитку їхніх особистісних якостей і творчих здібностей, умінь самостійно здобувати нові знання і розв’язувати соціальні та професійні проблеми, орієнтуватись у житті суспільства, бути свідомим громадянином, патріотом, професіоналом.
Варто підкреслити, що формування громадянськості має на меті виховання особистості, спрямованої на розвиток особистісних рис характеру та якостей, світогляду, почуттів, вчинків та норм поведінки, способу мислення, направленим на саморозвиток та розвиток демократичного громадянського суспільства в Україні. Саме на формуванні таких особистісних якостей громадянина, вихованні демократичного світогляду, що є основною метою громадянського виховання, наголошується в державних нормативно-правових документах.
На нашу думку, вагомий внесок у розроблення теоретичних засад формування громадянськості здійснили В. Сухомлинський [7], П. Ігнатенко, В. Поплужний, Н. Косарєва, Л. Крицька та ін. [1].
Великий внесок і значення праць закордонних учених, їхні намагання створити модель «ідеальної держави», «ідеального суспільства», розв’язати проблему співвідношення особистості та її місця в суспільстві, а головне –«визначити якості, чесноти, що притаманні справжньому громадянину, всі ці спроби розробки теорії громадянського виховання будуть продовжені й у наш час.
Проаналізуємо розвиток ідеї громадянського виховання у вітчизняній педагогічній думці.
Становлення ідеї громадянського виховання пов’язано з утвердженням основ державності на території Київської Русі у IX–XIV ст., а також діяльністю Володимира Мономаха. Так, у праці князя «Повчання» (1106) закладено основи загальнолюдських цінностей, до яких відносяться «…добро, правда, любов, гідність»; національні – «…патріотизм, етнічна гідність, історична пам’ять» [7, с. 29].
Українська національна система виховання досягла значних успіхів в епоху зародження козаччини та відновлення державного, економічного й культурного суверенітету України (XV–XVIII ст.). У цей час з’являються перші праці, присвячені проблемам громадянського виховання. Це твори видатних учених Острозької та Києво-Могилянської академій: С. Полоцького, Ф. Прокоповича, Г. Сковороди [5; 6], в яких підкреслено велике значення виховання учнівської молоді, так просвітителі пропонують виокремити періоди у вихованні дітей, юнацтво відповідає періоду від 14 до 21 року, для якого характерно розумовий розвиток і громадянське виховання, необхідні аби виросли чесні громадяни «…якщо виховуєте в такий спосіб дітей своїх, справжніми будете їх батьками, не тільки тілом, але й духом» [5].
Таким чином, метою виховної системи українських учених-педагогів виступає усвідомлення необхідності примноження суспільних, державних благ через самопізнання, розвиток своїх здібностей.
В середині ХХ ст. на теренах сучасної Україні відбувається проголошення культу особистості, починається період застою, панують антигуманні ідеї, що призводять до кризи в громадянському вихованні молоді. Ідея виховання громадянськості не знайшла відображення в працях педагогів радянського періоду, винятком є творчість В. Сухомлинського («Духовний світ школяра» (1961), «Моральний ідеал молодого покоління» (1963), «Народження громадянина» (1970)). У теорії та практиці В. Сухомлинського розкривається поняття «громадянське виховання» та шляхи його формування. Зокрема, В. Сухомлинський розглядає процес громадянського виховання як «...спосіб формування ідейної серцевини особистості – цивільних поглядів, переконань, відчуттів, поведінки, вчинків, єдність слова і справи» [7, с. 432].
Відновлення ідеї громадянського виховання у вітчизняній педагогічній думці пов’язане з проголошенням незалежності української держави. Першими вченими-науковцями на теренах сучасної незалежної України, які поставили за мету вирішення завдань національного та громадянського виховання молоді були І. Бех, В. Борисов, М. Боришевський, П. Ігнатенко, В. Поплужний, О. Сухомлинська, К. Чорна та інші [1;4].
Необхідним є розкриття сутності громадянського виховання з точки зору процесу здійснення виховного впливу. В «Концепції розвитку громадянської освіти в Україні», «громадянське виховання – це процес формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, яка дає людині можливість відчути себе в суспільстві морально, соціально, політично й юридично дієздатною і захищеною» [3, с. 4].
Громадянськість як якість особистості включає внутрішню свободу та повагу до держави, любов до Батьківщини й прагнення до миру, почуття власної гідності, прояв патріотизму та культури міжнаціонального спілкування; формування електоральної культури особистості. Головний результат громадянського виховання – самоідентифікація молоді зі зразками громадянської поведінки і, як наслідок цього процесу, – формування громадянськості. Означений результат неможливо досягти без формування таких важливих характеристик особистості як стійкі емоційні відношення до дійсності, що засновані на громадянсько-патріотичних ідеалах і цінностях, почуттях гідності, самоповаги й відповідальності [2, с. 28].
Для формування громадянськості учнівської молоді важливе значення мають також: почуття належності до сім’ї, колективу однодумців, малої Батьківщини; життєва мета, місія; почуття захищеності й індивідуальності – розуміння самого себе, впевненість у своїх можливостях і значущості, адекватна оцінка сприйняття другими. Основними напрямами громадянського виховання виступають процеси формування уявлень про сім’ю, родину, рід і родовід; краєзнавство; знань про історію держави, державні символи, досвід громадянських дій; практичної реалізації своїх можливостей у суспільстві; ознайомлення з традиціями та культурою свого народу; явищами суспільного життя [7, с. 97].
У глобальному плані громадянськість містить у собі три складові: знання, мотиви, поведінка (вчинки). Співвідношення складових громадянськості можна образно подати у вигляді лійки, найширша частина її представлена знаннями громадянського змісту [7, с. 24].
У системі соціальних і громадянських норм особливе місце посідають норми права. «…норма права – це обов’язкове, формально визначене, цілісне, логічно завершене правило загального характеру, що відповідає визнаній у суспільстві мірі свободи, рівності та справедливості, встановлене чи санкціоноване державою або іншим уповноваженим суб’єктом правотворчості з метою регулювання суспільних відносин і забезпечується ними, включаючи можливість застосування примусу» [1].
Нормами права регулюються правові почуття, в яких переживається ставлення особистості до вчинків. Вони тісно пов’язані з моральними, але не тотожні їм. Правові почуття включають повагу до закону, почуття справедливості та послуху перед законом, які визначаються вимогами суспільства.
Процес самореалізації учнівської молоді супроводжується особистим становлення й самовираженням у професійному компоненті та посідає гідне місце у формуванні громадянина-професіонала.
Отже, при формуванні громадянськості учнів в освітньому процесі необхідно враховувати всі засоби впливу. Відтак, стратегічними орієнтирами у визначенні системи громадянського виховання учнівської молоді є реалізація історичної традиції, тенденцій вільної та гуманістичної освіти; створення умов для суб’єкт-суб’єктної взаємодії учасників освітнього процесу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Виховання громадянина : Сутність громадянського виховання / уклад. П. Ігнатенко, В. Поплужний, Н. Косарєва, Л. Крицька. Шкільна бібліотека. 2003. № 8. С. 3-19.
2. Дзюбенко І. А. Розвиток ідеї формування громадянськості у вітчизняній педагогічній думці. Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету, Вип.4, 2021, 27-34 http://znp.udpu.edu.ua/article/view/250133
3. Концепція розвитку громадянської освіти в Україні. Верховна рада України. URL : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/710-2018-%D1%80/sp:max15?sp=:max15&lang
4. Педагогічний словник. / за ред. А. Г. Калашнікова. Київ. 1927. Т. 1. 1158 с.
5. Педагогічний словник. / за ред. М. Д. Чумаченка. Київ: Пед. думка, 2001. 514 с.
6. Рацул О. А. Формування громадянськості у студентів вищих навчальних закладів України в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття : автореф. … на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.01 «Загальна педагогіка і історія педагогіки» Харків, 2005. 20 с.
7. 14. Сухомлинський В. О. Бесіди про громадянськість. Вибрані твори : [в 5 т.]. Київ, 1976. Т. 1. 651 с.
8. Сухомлинська О. Ідеї громадянськості й школа в Україні. Шлях освіти. 1999. № 4. С. 20-25.