Шауренко Анна Володимирівна
к. іст. н., доцент,
доцент кафедри всесвітньої історії та методик навчання
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Патріотичне виховання – це сфера духовного життя,
яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне,
що любить і ненавидить людина, яка формується.
Василь Сухомлинський
Актуальність проблеми виховання національної свідомості підростаючого покоління в умовах конфронтації обумовлена ситуацією в країні, яка склалася внаслідок збройної та інформаційної агресії з боку російської федерації проти України.
У сучасному світі, де доступ до інформації безпрецедентно швидкий, важливо забезпечити учнів об’єктивною та правдивою інформацією про історію своєї країни. Вчителі мають велику відповідальність у формуванні національної свідомості вихованців та сприянні їх розвитку як відданих громадян та патріотів своєї країни.
Значна увага вихованню патріотизму молоді приділяється у сучасних наукових дослідженнях. Зокрема, розробляються теоретико-методологічні засади та методика виховання цього феномену в умовах модернізаційних суспільних змін (І. Бех, К. Журба, В. Киричок, К. Чорна), висвітлюється сучасний зміст патріотичного виховання (Г. Агапова, Д. Арабаджиєв, А. Афанасьєв, О. Вишневський, О. Духовна-Кравченко, В. Карлова, О. Киричук, Г. Корж та інші); розглядаються педагогічні засади формування патріотичних почуттів учнів різних типів навчальних закладів (О. Абрамчук, Т. Гавлітіна, В. Датський, В. Дроговоз, В. Мірошніченко, П. Онищук, Р. Петронговський та ін.).
Так, основним завданням виховання національної свідомості в учнів на уроках історії є:
1. Надання об’єктивної інформації як одного із ключових аспектів виховання національної свідомості в учнів на уроках історії. Це важливо для розвитку критичного мислення учнів та їх здатності аналізувати події минулого. Щоб надати об’єктивну інформацію, вчителі можуть враховувати наступні підходи:
- достовірність джерел (учителі повинні користуватися надійними історичними джерелами та ресурсами, які базуються на документах, архівних матеріалах та дослідженнях вчених);
- представлення різних поглядів (важливо враховувати різні історичні точки зору та інтерпретації подій, учні повинні мати можливість ознайомитися з різними думками вчених і істориків);
- критичний аналіз (залучення учнів до аналізу джерел та порівняння інформації з різних джерел);
- урахування різноманітності інтерпретацій (історія може бути сприйнята та інтерпретована різними способами залежно від культурних, соціальних та політичних контекстів, тому важливо це враховувати при наданні інформації);
- відкриті дискусії (стимулювання відкритих дискусій у класі, де учні можуть висловлювати свої думки, ділитися точками зору та досліджувати історичні питання разом).
2. Виховання поваги до інших культур – це сприяння розумінню та повазі до інших культурних та історичних традицій, сприяння толерантності та розумінню різноманітності. Виховання поваги до інших культур є важливою складовою гармонійного розвитку учнів і сприяє формуванню толерантного та відкритого погляду на світ. Це особливо важливо в умовах сучасного глобалізованого світу, де різноманітність культур стає невід'ємною частиною нашого оточення.
Педагог сучасності – Іван Бех, у науковому доробку, пропонує кілька способів, користуючись якими вчителі можуть сприяти вихованню поваги до інших культур на уроках історії:
- вивчення культурних традицій (включайте в уроки історії вивчення культурних традицій різних народів та етнічних груп, розповідайте про їхні звичаї, мови, кулінарію, мистецтво, релігійні вірування та інші аспекти культури);
- дослідницькі проекти (заохочуйте учнів проводити дослідження про культури різних країн та народів, дозвольте їм розповідати про відкриття, які вони зробили, і поділитися знаннями зі своїми однокласниками);
- міжкультурні діалоги (організовуйте міжкультурні діалоги, де учні можуть обмінюватися думками та досвідом з представниками різних культур);
- літературні та художні твори (на уроках використовуйте літературні та художні твори з різних культур, щоб показати учням різноманіття світової літератури та мистецтва);
- порівняльний аналіз (заохочуйте учнів порівнювати історію, традиції та досягнення різних культур, це допомагає розширити їхнє розуміння різноманітності та цінності культурного спадку);
- спільні проєкти (залучайте учнів до спільних проєктів із школами з інших країн, це може бути спільний дослідницький проект, обмін листами чи спільне вивчення історичних подій) [1, с. 33].
3. Залучення до вивчення рідної мови – це підтримка та розвиток рідної мови, яка є важливою частиною національної ідентичності. Це має велике значення для розвитку учнів як особистостей і для збереження мовної та культурної спадщини своєї країни.
На думку Юрія Римаренко, важливими у вихованні учнівської молоді є способи, які можуть залучати до вивчення рідної мови на уроках історії:
- інтерактивні уроки (створюйте цікаві та інтерактивні уроки, де використовуються різноманітні методи викладання: ігри, дискусії, рольові гри, та інші активні методи, які заохочують учнів вивчати мову);
- використання історичних текстів (вивчайте історичні тексті, документи та літературні твори, написані на рідній мові, саме це допоможе учням розвинути своє розуміння мови у контексті історії своєї країни);
- літературні гуртки (де учні можуть читати та обговорювати твори відомих письменників, що писали на рідній мові, це сприяє розвитку читацьких навичок та вивченню літературної спадщини);
- тематичні проєкти (залучайте учнів до проведення тематичних проектів на рідній мові, вони можуть підготувати проекти про відомих письменників, історію рідної мови, або події, які пов’язані із розвитком мови в історії країни);
- культурні заходи (організовуйте культурні заходи, такі як літературні вечори, конкурси читців, де учні можуть виступати з власними творами або творами відомих письменників на рідній мові);
- співпраця з мовними спільнотами, що проживають у вашому регіоні, для організації заходів, де учні можуть спілкуватися на рідній мові та вивчати мовну культуру цих спільнот [2, с. 134].
4. Виховання патріотизму та громадянської відповідальності – це сприяння розвитку почуття гордості за свою країну та почуття громадянської відповідальності перед нею. Виховання патріотизму та громадянської відповідальності є однією з важливих цілей у системі освіти. Саме ці цінності формують в учнів почуття приналежності до своєї країни, розвивають відчуття гордості за її досягнення та сприяють усвідомленню особистої відповідальності за долю своєї країни та громади.
Дослідники Іван Бех та Катерина Чорна пропонують розглянути декілька способів, якими вчителі можуть виховувати патріотизм та громадянську відповідальність на уроках історії:
- вивчення історії країни (розповідайте учням про історію своєї країни, включаючи події, які формували її сучасний вигляд);
- патріотичні символи (вивчайте значення патріотичних символів країни, таких як прапор, герб, гімн);
- позитивні приклади (розповідайте учням історії великих героїв та визначних постатей своєї країни, які внесли вагому роль у її розвиток: це можуть бути вчені, військові лідери, громадські діячі тощо);
- волонтерство та громадянська активність (заохочуйте учнів долучатися до волонтерської діяльності та участі у громадських ініціативах, підтримуйте їх зусилля у вирішенні соціальних проблем);
- патріотичні заходи (організовуйте патріотичні заходи, свята, екскурсії до історичних місць країни, які сприяють формуванню почуття приналежності до своєї культури та історії) [1, с. 28].
5. Стимулювання інтересу до вивчення історії – це проведення уроків історії у цікавій та захоплюючій формі, що спонукає учнів до подальшого самостійного вивчення історії. Стимулювання інтересу до вивчення історії є важливим завданням для вчителів. Це може заохочити учнів більше дізнаватися про минуле і розвивати своє історичне мислення.
Відомий педагог, етнограф Мирослав Стельмахович, розглядає кілька методів, які можуть бути корисні для стимулювання інтересу учнів до вивчення історії:
- зв’язок історії з сучасністю (покажіть учням, як історія пов’язана з їх сучасним життям);
- використання візуальних матеріалів (показуйте відеоролики, документальні фільми, картини, старовинні фотографії та інші візуальні матеріали, які ілюструють історичні події та реальності того часу);
- екскурсії (організовуйте екскурсії до музеїв, історичних пам’яток, археологічних розкопок та інших місць, де можна вивчати історію в живу);
- діалог та обговорення (сприяйте відкритому діалогу на уроках, питайте учнів їх думки, ставте питання, спонукаючи їх роздумувати про історичні події та постаті);
- дослідницькі проєкти (залучайте учнів до проведення досліджень та проектів на історичні теми, що цікавлять їх, наприклад, дослідження історії свого регіону, історії одного із відомих історичних подій, тощо);
- підтримка і заохочення (підтримуйте і заохочуйте інтерес та ентузіазм учнів, похваливши їх досягнення та зацікавленість, ви збудите бажання вивчати історію далі) [3, с. 67].
Підсумовуючи вище розглянуті аспекти ми з’ясували, що вивчення історії є ключовим елементом освіти, який допомагає учням розуміти минуле, розвивати критичне мислення, виховувати патріотизм та повагу до інших культур. На уроках історії вчителі можуть використовувати різноманітні методи та підходи для стимулювання інтересу та зацікавленості учнів.
Важливо встановлювати зв’язок між історією та сучасністю, показуючи учням, як минуле впливає на сучасний світ. Використання інтерактивних методів, історичних історій, візуальних матеріалів та екскурсій допомагає зробити вивчення історії захоплюючим та цікавим для учнів. Крім того, важливо розвивати учнівську пізнавальну діяльність, формувати аналітичні навички та заохочувати до самостійного вивчення історії.
Надання об’єктивної інформації, розповідь про різноманітність культур світу, розвиток критичного мислення, виховання поваги до інших культур та патріотизму – всі ці аспекти грають важливу роль у вихованні інтелектуально розвинутих, толерантних та свідомих громадян, які цінують, розуміють історію та культуру своєї країни та інших націй.
Список використаних джерел:
1. Бех І. Д., Чорна К. І. Програма українського патріотичного виховання дітей та учнівської молоді. Гірська школа Українських Карпат. 2015. № 12-13. С. 26-37.
2. Римаренко Ю. І. Національний розвиток України : проблеми і перспективи. Київ : Юрінком, 2015. 272 с.
3. Стельмахович М. Г. Теорія і практика українського національного виховання : посіб. для вчителів. Івано-Франківськ : Лілея НВ, 2016. 180 с.