Коханівська Альона Сергіївна
Здобувачка вищої освіти «Бакалавр»
Науковий керівник:
Викладач-стажист кафедри виховних технологій та педагогічної творчості
Поліщук О. А.
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Реформування системи освіти в Україні неможливе без удосконалення особистості, яка перебуває під її впливом. Серед моральних якостей особистості вагоме місце посідає виховання почуття справедливості як найвищої загальнолюдської цінності. Водночас практика засвідчує, що у молодших школярів досить часто не сформоване вміння взаємодіяти з однолітками на засадах цього почуття. Це призводить до поширення несправедливості у міжособистісних стосунках, нетерплячості, а іноді й девіантної поведінки, агресивності в дитячому середовищі.
Молодший шкільний вік є важливим у становленні особистості дитини, бо саме в ньому закладаються основи особистісного розвитку учнів початкової школи. Головним новоутворенням молодшого шкільного віку є формування у дітей особистісних моральних якостей, першооснов багатьох моральних понять. Ця особливість молодшого школяра може стати основою для формування почуття справедливості. Саме тоді стає визначною роль вихователя, який допоможе дитині спостерігати, думати, розмірковувати, бачити красу, вчитель має допомогти дитині просуватись від елементарних навичок поведінки до більш високого рівня, де необхідні самостійність у прийнятті рішень і моральний вибір. Діти молодшого шкільного віку орієнтуються на норми поведінки та цінності вчителя більше, ніж на думку ровесників.
Отже, вимагаючи необхідної поведінки від дитини, самим педагогам належить постійно суворо й прискіпливо стежити за своєю поведінкою, бути зразком для дитини. Для ефективності будь-якого виховного впливу необхідно знати і враховувати не тільки емоційний стан дитини, силу й напруження потреби, що спонукає її до діяльності, в перебіг якої втручається вихователь, – треба також знати дитину в цілому, її особливості, властивості, характер, прагнення, мотиви, спонуки, рівень її морального розвитку тощо [1, с. 137-143].
Справедливість В. Сухомлинський називає джерелом естетичних почуттів. У гармонійному поєднанні краси, що оточує людину, і власної провідна роль належить красі людських взаємин. Дитина ще не може осягнути суті цієї краси думкою, свідомістю, але вона відчуває її серцем: краса для неї у справедливості. Справедливість ушляхетнює серце дитини, несправедливість робить його грубим, породжує жорстокість. З переживання радості справедливості починається гармонія між внутрішнім світом людини та світом, який оточує її. Справедливість має чудову властивість відкривати дитині очі і серце на красу. Несправедливість, немов охоплює юне серце льодяним панциром, і воно стає глухим до краси [3, с. 164].
Почуття справедливості С. Карпенчук визначає так: «… завдяки йому людина настільки звикає розуміти і відчувати вплив своїх вчинків на все суспільство, що не дозволяє собі ображати інших навіть тоді, коли їй доводиться відмовлятися від задоволення своїх потреб; вона настільки ототожнює свої почуття з почуттями інших, що віддає свої сили на користь інших, не чекаючи іншого натомість» [2, с. 80].
С. Соловейчик вважає, що взагалі проблеми виховання зводяться до проблеми справедливості. Виховання справедливості у дитини, спрямовує її на підтримку цього почуття на все життя, щоб самому добиватися справедливості, вносити її у своє оточення. Такі слова як «правда» та «справедливість» часто пишуть через кому, не розділяючи змісту, але між ними є різниця, справедливість – це реальне втілення ідеальної правди. Правда живе без нас, справедливість – створюється людьми. Правда є, справедливості – немає, якщо люди не виборюють її. Автор розмірковує про почуття справедливості, точніше «високий фон справедливості», який батьки повинні створити для дитини, і якщо хтось в родині із дітей виростає гіршим за інших, то йому, з будь-яких причин, не було додано почуття справедливості (до нього відносилися або краще, або гірше ніж до інших, не так справедливо). Дуже часто несправедливість дорослих приголомшує дитину, тому що, на дитячий погляд, все що говорить та робить доросла людина, все є правдивим та справедливим.
Ніщо так не гальмує морального розвитку дитини як несправедливість дорослих, що викликає у неї не тільки образу, а також пригнічує її спробу та бажання виправитися у кращий бік. З огляду на це, вчитель має стати зразком моральної поведінки, на яку рівняються діти. Роль вчителя у даному аспекті є неперевершеною, оскільки саме вчителю належить навчити своїх вихованців справедливості та чесності.
Список використаних джерел:
1. Бех І. Д. Виховання особистості: Кн.1: Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади: Наук. видання. Київ: Либідь, 2003. 280 с.
2. Карпенчук С. Г. Самовиховання особистості: Науково-метод. посібник. Київ: ІЗМН, 1998. 21 с.
3. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям. Вибр. тв.: в 5-ти т. Т.3. Київ: Рад. шк., 1977. С. 3-283.