Курбет Аліна Олександрівна
Здобувачка другого (магістерського) освітнього рівня вищої освіти
Науковий керівник:
к. пед. н., доцент,
доцент кафедри виховних технологій та педагогічної творчості
Резніченко І. Г.
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Характерною тенденцією реформування сучасної освіти в Україні є її спрямованість на підвищення якості освіти, орієнтацію всебічного розвитку особистості та підвищення рівня її освіченості. Важливою складовою загальної освіти кожної людини є природнича освіта. Швидкі темпи розвитку природознавчої науки, звільнення її від ідеологічних стереотипів вимагають нових підходів у викладанні шкільного природознавства. Педагоги-фахівці розуміють ці зміни і завжди у творчому пошуку нових ідей та способів викладання свого предмета.
Незмінним та ефективним способом зацікавлення молодших школярів залишається гра. «Гра – це величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається живлющий потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра – це іскра, яка запалює вогник допитливості та зацікавленості» « …у грі розкривається перед дітьми світ, творчі можливості особистості. Без гри немає і не може бути повноцінного дитячого розвитку» В.О. Сухомлинський [5].
У теорії і практиці застосування ігор в освітньому процесі надається велике значення в організації діяльності дітей. Актуальність цієї теми обумовлена потребою формувати в молодших школярів знання та навички, необхідні для сталого та відповідального ставлення до природи та оточуючого світу.
Гра в початковій школі сприяє позитивному ставленню дітей до навчання, допомагає засвоювати матеріал більш ефективно та створює сприятливу атмосферу для розвитку ключових компетенцій майбутніх громадян. Самою природою обумовлено соціальне призначення дитинства – адаптація дитини до природи і суспільства, здатність помічати цікаве і мало помітне, зміни та особливості в рослинному і тваринному світі.
Система дій у грі виступає як мета пізнання і стає безпосереднім змістом
свідомості школяра. Феномен дидактичної гри досліджували та розроблювали її педагогічні засади такі видатні наукові діячі, як Арістотель, Платон, Ж.- Ж. Руссо, Ф. Шиллер, Г. Спенсер, Дж. Локк, Я.А. Коменський, А. Макаренко, В. Сухомлинський та ін. Дидактичне завдання гри визначається відповідно до вимог програми курсу природознавства з урахуванням вікових особливостей дітей. Наприклад, формування у дітей уявлень про природні процеси та об’єкти, розвиток як образного, так і абстрактного мислення; формування уявлень про взаємозв’язки в навколишньому середовищі; розвиток оцінки та самооцінки людської діяльності, кмітливості, здатності виявляти вольові зусилля для досягнення поставленої мети, довільної уваги, зосередженості [1].
Передусім гра для дитини – важливе джерело інформації про навколишній світ. У педагогіці гра розглядається як історично сформоване соціальне явище, особливий вид діяльності людини, в якому творчо прямо або опосередковано віддзеркалюється навколишня (праця) діяльність.
Вплив природознавчих ігор на розвиток дітей молодшого шкільного віку стає все більш актуальним в контексті виховання та освіти. Природознавчі ігри сприяють підвищенню інтересу дітей до природи і навколишнього середовища. Вони допомагають формувати у дітей важливі знання про рослини, тварини, екологічні процеси та водночас розвивати когнітивні навички [2]. Природознавчі ігри сприяють формуванню в дітях бажання берегти природу і дотримуватися екологічних норм.
Важливо пам’ятати, що природознавчі ігри сприяють розвитку спостережливості та аналітичних здібностей у дітей. Залучення дітей до природознавчих ігор сприяє формуванню екологічної грамотності, що стає актуальним у сучасному світі. Дослідження свідчать про те, що природознавчі ігри покращують здоров’я дітей, сприяючи більш активному способу життя [3].
Природознавчі ігри сприяють соціальній взаємодії, оскільки діти вчаться спільно вивчати природу та розв’язувати природознавчі завдання. Застосування природознавчих ігор в освіті підвищує мотивацію дітей до навчання та розвитку.
Аналіз досвіду вчителів-практиків показав, що спонукаючи молодших школярів до активного емоційного сприймання, набагато легше розкрити перед дітьми різноманіття та красу довкілля, привернути увагу до малопомітних, але істотних ознак рослинного і тваринного [5, с.44 ]. Ігри з природничим матеріалом сприяють розвиткові сприйняття аналізаторів дотику, смаку, запаху, мислення та уваги (виділення істотних ознак, їх порівняння та узагальнення); опису предметів та знаходити їх за описом; знаходити ціле за частиною та частину за цілим; групувати предмети за способом їх застосування; визначати послідовність стадій розвитку рослин і тварин. Природознавчі ігри можна розділити на пізнавальні та на рухливо-пізнавальні. Останні мають велике значення, бо крім радості руху для молодших школярів вони несуть і навчальний, пізнавальний зміст [ 4, с.76 ].
Дослідження проблеми використання дидактичних ігор на уроках природознавства показало, що ігри можна розглядати як засіб активізації пізнавальної діяльності в навчанні. До теперішнього часу досить серйозно обґрунтована дидактична і психологічна значущість ігор.
Дослідження вікових і психічних особливостей дитини показало, що застосування ігор в освітньому процесі відповідає психології сприйняття дитиною навколишнього світу.
Ігри легко включаються у вже розроблену методику викладання природознавства. Вони вводять дитину у світ людських дій і стосунків, тим самим закріплюючи норми спілкування в колективі, сприяють розвитку особистості, основ її теоретичного мислення, творчості як основи особистості молодшого школяра; збагачують знання; формують необхідні уміння. Багатопланові ігри дидактичного і виховного характеру дозволяють зробити ефективнішим процес навчання, виховання і розвитку молодших школярів.
Аналіз практичних матеріалів показав, що гра активізує діяльність учнів, сприяє розвитку їх особистих якостей.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бабій М.Ф. Нові психологічні напрями організації навчального процесу з природознавства. Луцьк: Редакційно-видавничий відділ «Вежа» Волинського держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2003. 118 с.
2. Байбара Т.М. Методика навчання природознавства в початкових класах. Київ: Веселка, 1998. 334 с.
3. Біда О.А. Підготовка вчителів до екологічного виховання молодших школярів на уроках природознавства. Київ: Науковий світ, 2000. 232 с.
4. Скопич Н. Творчі вправи та ігри як невід’ємна частина логічного мислення молодших школярів. Рідна школа. 2001. № 10. С. 75-78.
5. Сухомлинський В.О. Вибрані твори. Т. 2 Київ: Рад. школа, 1986. 197 с.