Гуд Валентина,
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: к. п. н., доцент Волошина Г. П.
Формування культури спілкування молодших школярів – це важлива соціальна, педагогічна і психологічна, естетична й етична проблема, успішне і результативне розв’язання якої залежить від розуміння змісту самого поняття «культура спілкування». Як відомо, суспільство виробляє певні норми соціальної поведінки (у тому числі і мовленнєвої), які визначаються уявленнями про шаблони поведінки у конкретній ситуації. Щоб функціонувати як єдине ціле, як складна соціальна система, суспільство має встановити такі рамки поведінки індивідів, у яких ця поведінка стає одноманітною, стабільною, такою, що повторюється. Саме такими рамками й є етикет – система правил зовнішньої культури людини, її поведінки, пристойності, гарного тону тощо. У суспільстві він функціонує у двох основних формах поведінки: мовленнєвої і немовленнєвої. Як правило, ці форми поведінки тісно між собою пов'язані і взаємозалежні.
Під культурою спілкування молодших школярів ми розуміємо сукупність вербальних і невербальних засобів увічливості, які вживають відповідно до національно специфічних правил мовленнєвої етикетної поведінки, що ґрунтуються на дотриманні моральних норм, відповідності внутрішніх моральних спонук і переконань дитини.
З-поміж основних моральних норм, якими має керуватися дитина молодшого шкільного віку під час спілкування, виділяємо:
– делікатність − поняття, тотожне тактовності і ввічливості зокрема. Сенс його полягає у тому, що дитина, яка готова, наприклад, запропонувати допомогу іншому чи підбадьорити когось, повинна зробити це обережно, ненав’язливо, ненадокучливо;
– скромність − природність мовленнєвої поведінки, що пристосована до оточуючих. Стримане, врівноважене спілкування є показником не тільки вміння молодших школярів володіти собою, а й виявом самоповаги і поважного ставлення до інших;
– тактовність – це почуття міри, якої необхідно дотримуватися дитині молодшого шкільного віку під час спілкування з різновіковими співрозмовниками. Тактовна дитина знає, відчуває, що саме, коли, де, у якій мовленнєвій ситуації, і як можна сказати;
– чуйність – уміння дитини налаштуватися на внутрішній світ співрозмовника. Здатність молодшого школяра до адекватної мовленнєвої поведінки, до співпереживання разом із іншим і радісних, і сумних моментів життя;
– щирість − правдиве, чистосердне, безкорисливе оперування засобами мовленнєвого етикету в тій чи іншій мовленнєвій ситуації.
Рівень формування культури спілкування молодших школярів виявляється також у їхньому вмінні володіти паралінгвістичними засобами (жести, міміка, інтонація тощо), оскільки на вживання того чи іншого етикетного виразу істотно впливають тональність спілкування (висока, нейтральна, звичайна, фамільярна і вульгарна) та інтонація (наприклад, у проханні щось зробити в голосі має відчуватися теплота і ніжність, а не категоричність). Не менш важливим є правильне користування і незловживання дітьми молодшого шкільного віку мімікою, жестами тощо. Дитячі жести мають бути естетичними, вони – елемент загальної культури людини.
Список використаних джерел
1.Богдан С. К. Мовний етикет українців : традиції і сучасність / С. К. Богдан. – К., 1998. – 347 с.
2.Вашуленко М. С. Українська мова і мовлення в початковій школі : метод. посіб. / М. С. Вашуленко. – К. : Освіта, 2006. – С. 268–270.
3.Пономарів О. Культура слова. Мовностилістичні поради / О. Пономарів. – К., 2001 – 86 с.