Левенцова Катерина,
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: к. б. н., доцент Голуб Н. П.
В результаті органічного ураження центральної нервової системи, спричиненого дією різних екзогенних чинників, які впливають на організм дитини у процесі внутрішньоутробного розвитку, в момент пологів та після народження (черепно-мозкові травми, пухлини головного мозку, ураження при гемолітичній хворобі, родові травми, асфіксії) виникають тяжкі мовленнєві патології. До тяжких порушень мовлення, спричинених органічним ураженням нервової системи, відносять афазію, алалію, дизартрію.
Корекції мовлення дітей із невротичними порушеннями були присвячені праці Л. І. Трофименко, Ю. В. Рібцун, М. А. Савченко, М. К. Шеремет та інших [1‒3].
Афазії у дітей молодшого шкільного віку поділяються на два види: моторна та сенсорна. При моторній афазії збережене розуміння мовлення, але здатність відтворювати його відсутня – це обумовлено ураженням центру Брока. Сенсорна афазія пов’язана з ураженням центру Верніке і характеризується розладами сприймання мовлення. Дитина чує мовлення, але не розуміє його. Слова в процесі мовлення школярів спотворені, спостерігається заміна складових елементів: звуку, складу, одного слова іншим. Темп, ритм й інтонація мовлення зазвичай не зазнає змін [2].
Алалія характеризується порушенням операцій сприймання, програмування і відтворення висловлювання. В результаті чого у дітей не сформована фонетична, граматична, лексична системи мовлення. Розрізняють дві форми алалії у дітей молодшого шкільного віку ‒ моторну й сенсорну. При моторній алалії спостерігається мовленнєвий негативізм, відставання в психічного та інтелектуальному розвитку, виражене порушенням експресивного мовлення. Наявні труднощі в процесі опанування активного словника, звуковимови, граматичної будови мовлення тощо. Відмічаються порушення загальної та дрібної моторики. Мовлення зрозуміле тоді, коли супроводжується мімікою та жестами. Сенсорна алалія характеризується порушення сприймання й розуміння мови. Діти або зовсім не розуміють зверненої до них мови, або розуміють її вкрай обмежено; але реагують на звукові сигнали, розрізняють вже вивчені.
Значно складнішим розладом мовлення є дизартрія – це порушення звуковимови, спричинене патологічною іннервацією мовленнєвого апарату. Для дизартрії характерне порушення м’язового тонусу. Підвищення тонусу м’язів мовленнєвого апарату значно обмежує об’єм рухів органів артикуляції. Спастичність м’язів часто проявляється при псевдобульбарній формі дизартрії в м’язах артикуляційних органів і у всьому тілі також. Знижений тонус м’язів, розпластаний язик, в’ялі губи, які не змикаються, частіше спостерігається при мозочковій формі дизартрії. При ураженні м’язів язика страждає вимова звуків, пов’язаних з піднімання язика, рухами вниз, вигинання спинки язика, спостерігаються дефекти приголосних. У разі ураження м’язів губ з’являться дефекти губних звуків [2]. Особливості дизартрії у дітей молодшого шкільного віку: дефекти звуковимови як приголосних, так і голосних звуків; спотворений тембр та назалізація мовлення, порушення модуляції голосу; недорозвиток кінетичної сторони мовлення; труднощі у виконанні тонких диференційованих рухів. Часто звуки, які дитина ізольовано вимовляє правильно, у процесі мовлення спотворюються. Порушення мовлення може залежати від ситуації, у стані емоційного напруження гіперкінези та оральні синкінезії посилюються. Насильницькі рухи можуть супроводжувати дитину під час спокою і в статичних позах. В момент мовлення дихання прискорене, після вимови декількох слів відбуваються поверхневі судомні вдихи, видих скорочений та відбувається через ніс [3]. Саме стан звуковимови, голосоутворення та дихання визначає характер пошкодження. При легких формах дизартрії та успішній корекції діти можуть навчатися у загальноосвітніх навчальних закладах.
Діти з тяжкими порушеннями мовлення також мають ряд психолого-педагогічних особливостей, які перешкоджають адаптації дитини в суспільстві і потребують корекції.
В Україні для дітей з тяжкими порушеннями мовлення створено систему закладів спеціальної освіти з метою компенсації розладів мовленнєвого розвитку та створення умов для формування навичок вільної комунікації, що сприятиме адаптації дітей до суспільного життя.
Основні завдання корекційної роботи ‒ подолання порушень з урахуванням механізмів виникнення; попередження та усунення вторинних симптомів; розвиток здатності до комунікації з урахуванням соціальних норм поведінки.
Список використаних джерел
1. Рібцун Ю. В. До проблеми порушення звуко-складової структури слова у дітей / Ю. В. Рібцун // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова : зб. наук. пр. – 2013. ‒ Випуск № 23. – К. : НПУ імені М. П. Драгоманова. – С. 206–208.
2. Савченко М. А. Методика виправлення вад вимови фонем у дітей. 3-є видання, доповнене / М. А. Савченко. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2007. – 160 с.
3. Хрестоматія з логопедії: Історичні аспекти. Дислалія. Дизартрія. Ринолалія : навч. посіб. / уклад. М. К. Шеремет та ін. – К. : КНТ , 2008. – 380 c.