Ткаченко Анна,
Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди
Науковий керівник: к. пед. н., доцент Красюк Л. В.
Важливу роль у моральному вихованні молодших школярів відіграє казка. Робота над казкою сприяє естетичному розвитку маленького читача (наприклад: опис зовнішності героїв, природи, бачення краси в усьому, особлива «казкова» мова розповіді). Казка стає для учнів сходинкою до таємничого світу літератури та мистецтва. Як показує досвід, учні залюбки читають, програють та придумують своє продовження казки, висловлюють свої бачення та міркування щодо казок, люблять їх переказувати та інсценізувати. Дітей приваблює фантастичне, незвичайне і водночас захоплюючий сюжет та ненав’язливість повчання.
Одним із засобів на уроках літературного читання ми використовували казки В. Сухомлинського. Беззаперечно, Василь Сухомлинський є фундатором педагогіки толерантності. Особливе значення у виховному процесі вчений відводив жанру казки, писав: «…Десятиріччя праці – нелегкої, але радісної – переконали мене:казка, творчість – це найтонший і найніжніший дотик. Казка – дитинство думки. Вона робить світ дитинства яскравим і цікавим» [2]. Казки Василя Олександровича здатні не лише зцілити людину, вилікувати від того, що мучить, а й витворити її знову. Ще з тих часів, коли людина жила в печерах, вона відчувала потребу в казках.
Казка у літературному світі вченого є фундаментом життя людини, бо постачає йому розмаїті форми поживи: просту близькість, яку створює оповідь, зв'язок між оповідачем і текстом, тренування уваги слухача, уяви й здатності дедукції, духовну опору, яку обом сторонам дають казки, підтверджуючи нашу важливість і захищеність у небезпечному світі, передачу дітям знань про земне й позаземне життя, спричинення ефекту, який зменшує біль і нудьгу; можливість, що із самого зусилля досягти порозуміння в оповіді на поверхню вирине щось нове, що раптово з’явиться з темряви підсвідомості, що може прийти чи бути висловлене лише у формі казки. За словами його доньки – Ольги Сухомлинської – «він написав багато, більше 1500 казок, оповідань, новел і замальовок з життя дітей. У них Учитель розкрив широкий, різноманітний, різнобарвний світ, що огортає душу кожної дитини, охоплює все наше життя. Він волів, аби цей світ проріс чуйністю, добротою, дбайливістю, відповідальністю й людяністю»[1]. Твори ці різні за жанрами: казки-оповідання («Дуб під вікном», «Які вони бідні», «Ластівки прощаються з рідним краєм», «Пісню ніколи не вбити!», «Тополі в степу над шляхом» тощо), казки-новели («Гаряча квітка», «Одне однісіньке в світі макове зернятко», «Образливе слово», «А серце тобі нічого не наказало?»), казки-етюди («Лисичині ліхтарики», «Ніч та біла сорочка», «Та й поклала кладочку», «Краплинки роси», «Білі полотна» та ін.), казки-нариси («Дуб-пастух», «Маківка і Джміль», «Святкове вбрання», «Я ще раз побачив тебе, Сонячний Променю», «Народився братик» тощо), казки-притчі («Народження егоїста», «Материне поле», «Не забувай про джерело», «Висока гора до неба», «Перед справедливим суддею» та ін.). Писалися вони з дітей, і через обережний натяк, повчальну спонуку, лагідний поштовх спрямовують їх до осмислення людського досвіду, до вільної, нічим не скутої фантазії, до наповнення світу дитинства такими поняттями, як віра, любов, покликання, сумління, життя в сім’ї та спільноті. Часто відчуваємо інтроспекцію тексту в дитячі хвилювання самого автора, які одержують в його творі певну інтерпретацію, що задає автор. Тому не можна не погодитися з тим, що казка В. Сухомлинського відображає особистість письменника, його творчі спрямування, світовідчуття; всотує ідейно-політичні тенденції часу, вливається в літературні течії та напрями, має схильність до інновацій (надзвичайно короткі, прості й лаконічні, інколи лишень до 50 слів, твори; відсутність фантастичного; усі герої, назви речей, понять, рослин, тварин, страв, часопросторової категорії – винятково власне українські, жодного запозичення чи іншомовного слова, що вказує на патріотизм, котрий проте не суперечить поняттям космополітизму, солідарності та толерантності; педагогічний стиль оповіді; повчальність казки відбивається навіть у її назві – «Чому Сергійкові було соромно», «Говорити без дозволу не можна», «Як Павлик списав у Зіни задачу», «Щоб ти став кращий», «Тепер ти станеш Учнем Людським», «Соромно перед соловейком», «Мати – єдина», «Виховані й невиховані»), консолідації з іншими утвореннями різних мистецьких явищ. Засобом казки автор намагався розв’язати й такі одвічні соціальні проблеми, як викорінення негативних схем поведінки людини в соціумі, повагу до людей похилого віку, милосердя до немічних, нещасних, прагнення допомогти соціально незахищеним тощо.
Отже, казковий світ магічно впливає на дитину, манить таємницями, чудесами, чаклунством. Діти з радістю подорожують в уявному, нереальному світі, активно діють у ньому, творчо трансформують, перетворюють його. За допомогою казок вони здобувають знання про довкілля, про взаємостосунки людей, проблеми, які трапляються в житті.
Список використаних джерел
1. Сухомлинська О. Педагогічний ідеал крізь призму теорії моралі Шлях освіти № 47. 2008. С. 12 – 19.
2. Сухомлинський В.О. Виховання комуністичної моральності. Вибрані твори: в 5 т. К. : Радянська школа, 1977. Т. 1. С. 119 – 131