Марусинець Мар'яна Михайлівна
к. ф.н., старший науковий співробітник
відділу зарубіжних систем педагогічної освіти і освіти дорослих Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих,
НАПН імені А. Зязюна
м. Київ, Україна
«Ідея освіти впродовж життя може сягати до її історії розвитку, яка охоплює майже чотири десятиліття та яка до сьогодні була сформована та керована міжнародними установами та організаціями» (Wiesner / Wolter 2005, 19). Розрізняють чотири моделі освіти впродовж життя:
-емансипативну модель, зорієнтовану на концепцію соціальної справедливості та рівності, у центрі якої стоїть розподіл освітніх та життєвих можливостей через процеси навчання впродовж життя;
– традиційну культурну модель, в якій навчання впродовж життя вважається шляхом до самореалізації та особистісного розвитку;
– постмодерну модель, яка розглядає навчання впродовж життя як сучасну систему навчання розвинених суспільств;
– підхід до людського капіталу, який наголошує на адаптації або поновленні професійної кваліфікації як функціональної вимоги (подальшого) навчання". (Wiesner/Wolter 2005,20)
Концепція навчання впродовж усього життя має більш тривале та диференційоване минуле в Європі. Характерними особливостями її є: безперервне навчання є англосаксонською концепцією, ліберальною і прагматичною, яке прагне поєднати рівність і ефективність, є прихильником сильних економічних цілей та відноситься до організації економічної співпраці та розвитку (1973).
Освіта впродовж життя, представлена ЮНЕСКО (Dave 1976), спрямована на необхідність повернути культурну і національну ідентичність та задовольнити матеріальні потреби, передусім в країнах, які зорієнтовані на розвиток.
Постійне навчання є концепцією, спрямованою на франкофонне просвітництво, здатне розвивати науку та мистецтво у повсякденному житті населення, в такому напрямку також була сформована Європейська Рада (1970).
Можна зробити припущення, що «основна проблема реалізації навчання впродовж життя, незважаючи на те, що ця ідея вже стала невід'ємною частиною риторики освітньої політики, ймовірно, полягає в тому, що вся існуюча державна та приватна інфраструктура освітніх пропозицій та пропозицій стосовно подальшого навчання взагалі не підготовлена до такого розширення попиту на освіту та навчальних можливостей». (Wiesner/Wolter 2005, 25).
Важливу роль у цьому процесі відіграє мотивація. Освітня мотивація дорослих є багатогранною. Основними вимогами навчання впродовж життя є :
– економічні вимоги: технічна зміна, нові кваліфікації, перекваліфікація;
– політичні причини: демократичне життя вимагає участі в прийнятті рішень, у вмінні працювати з інформацією, ЗМІ;
– соціальна мотивація: подолання кризових ситуацій, таких як безробіття, встановлення рівних можливостей;
– педагогічно-антропологічні: людина здатна добре вчитися до похилого віку, постійне збільшення та поновлення знань потребує постійної подальшої освіти.
Можливими завданнями та цілями освіти дорослих можуть бути:
– наздоганяти пропущені можливості навчання під час першого етапу навчання;
– забезпечити соціальне просування;
– адаптація до змінених професійних та соціальних вимог;
– професійна спеціалізація;
– політична та профспілкова освіта;
– інформація та консультування щодо можливостей вирішення конфліктів на роботі та в сім'ї;
– розширення знань у певних сферах інтересів (наприклад: зарубіжні країни;
– ботаніка, мистецтво, спорт тощо;
– зупинка життя через "паузу мислення" – чи для того, щоб впоратися з життєвими кризами, або для того, щоб свідомо осмислити те, що відбувається в повсякденному житті. (Пошук сенсу, релігійні мотиви, пропозиції для подолання життєвих труднощів).
Освіта дорослих/подальше навчання на відміну від шкільних навчальних процесів вказує на деякі відмінності та особливості. Наведемо їх: широкий спектр тем; різноманітність різних форм заходів, подій, та місць (від самоорганізованого навчання про навчальні поїздки до курсів до зорієнтованих на завершення навчання курсів); добровільність навчання, фінансування за рахунок самих учасників; різні вікові категорії тощо.
Підводячи підсумок, можна стверджувати, що безперервна освіта та навчання впродовж усього життя стали ключовою концепцією нашого часу. Жодна заява про програму партій та груп за інтересами, жодна зустріч науковців та викладачів та жодна освітня програма не обходяться без згадки про навчання впродовж життя. Тому критики, які пророкують навчанню впродовж життя тиск та стрес, припускають, що це навчання впродовж життя більш-менш має справу з первинними намірами, які включали соціально-політичні цілі, такі як рівні можливості та соціальна справедливість.