Торчинська Тамара Анатоліївна
к.п.н., доцент кафедри фахових методик та інноваційних технологій у початковій школі
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини,
м. Умань, Україна
Навчання української мови має бути спрямоване на формування мовної особистості – людини, яка є носієм мови, володіє лінгвістичними знаннями та високим рівнем комунікативних умінь і навичок.
Сучасна шкільна програма вимагає високої мовленнєвої компетенції школярів, тому одним із найважливіших завдань нової української школи є формування мовленнєвої особистості молодшого школяра. У навчальній програмі з української мови визначено основну змістову лінію - комунікативну, яка передбачає розвиток усного та писемного мовлення учнів, їхнє вміння користуватися мовою як засобом спілкування, пізнання, впливу.
Вивченням питань розвитку вмінь та навичок різних видів мовленнєвої діяльності дало змогу з’ясувати, що проблема формування та розвитку в учнів умінь та навичок читання, говоріння та письма розроблена Л.А. Булаховським, Ф.І. Буслаєвим, С.Ф. Русовою, К.Д. Ушинським.
Вирішальну роль у мовленнєвому розвитку учнів відіграє загальноосвітня школа, адже саме тут формуються комунікативні вміння і навички. Комунікативна функція мови реалізується в конкретних видах мовленнєвої діяльності, які сприяють взаємодії і взаєморозумінню між людьми в процесі спілкування. Тому практичне оволодіння мовою потребує передусім сформованості й розвитку в учнів умінь та навичок у всіх чотирьох взаємопов’язаних видах мовленнєвої діяльності – аудіюванні (слуханні й розумінні усних висловлювань), читанні, говорінні, письмі.
Успішне володіння мовленням, його розвиток і збагачення неможливі без вироблення та вдосконалення вмінь слухати й розуміти почуте та використовувати одержану інформацію в усному та писемному мовленні.
Таким чином, три процеси – сприймання, або перцептивна діяльність, розуміння, або мислительна діяльність, і запам’ятовування, або мнемічна діяльність, – входять у загальне поняття, яке визначається терміном «аудіювання».
Аудіювання є основою спілкування, саме з нього починається оволодіння усною комунікацією. Будучи необхідною умовою спілкування, аудіювання забезпечує успіх в оволодінні усним мовленням. Тому аудіювання необхідно вчити, як і будь-якого іншого виду мовленнєвої діяльності, оскільки якість засвоєння навчального матеріалу значною мірою залежить від уміння учнів вилучити з прослуханого тексту чи повідомлення всю необхідну інформацію. Особливо це стосується початкової школи, в якій діти отримують основи комунікативної діяльності.
Роботу над цим видом мовленнєвої діяльності пропонується проводити за такими трьома напрямами:
1.Аудіювання під час пояснення нового матеріалу, коли особливо інтенсивно формуються звукові образи нових мовних елементів, понять. Під час такої роботи значна увага має приділятися не тільки розумінню почутого, а й усвідомленому сприйняттю фонетико-акустичних особливостей цих мовних одиниць.
2.Аудіювання як елемент діалогічного мовлення. Робота за цим напрямом відбувається, коли формуються вміння говорити і виникає обумовлена необхідність: без аудіювання неможливе спілкування.
3.Аудіювання як спеціальний різновид навчальних вправ. Йдеться про сприйняття мовлення вчителя або фактора, яке містить як діалоги різних осіб, так і монологічні єдності (розповіді, читання текстів, міркування над їх змістом тощо).
Робота з аудіювання в школі має бути спрямована, з одного боку, на розвиток мовленнєвого слуху, його різних складових і характеристик, а з іншого, – на розуміння почутого. Розвиток мовленнєвого слуху передбачає вміння вирізняти в суцільному звуковому потоці окремі елементи, ідентифікувати їх: адекватно сприймати інтонаційні характеристики мовлення. Це стосується особливостей звучання, наголошування слова, різниці між звучанням схожих, але не тотожних слів (паронімів), граматичних форм того самого слова, однозначних слів двох споріднених мов. Розвиток розуміння почутого передбачає вироблення знань усвідомлювати значення окремих елементів тексту: слів, словосполучень, речень і, головне, – розуміти почутий текст (його тему, основну думку, фактичний зміст, особливості побудови)[2,с.4].
Аудіювання є предметом вивчення не лише психологів (слухання як процес смислового сприймання), психолінгвістів (слухання як вид мовленнєвої діяльності), а й методистів (слухання як комунікативне вміння). Адже аудіативна діяльність притаманна людині з перших років її становлення. Завдяки слуханню дитина засвоює також і особливості роботи механізмів породження мовлення. Без аудіювання неможливе спілкування, засвоєння інформації в школі та за її межами. Крім того, за даними досліджень, спеціальне навчання аудіювання позитивно впливає на розвиток мовленнєвого слуху, пам’яті, на формування навичок усного мовлення, зокрема його виразності, на засвоєння орфоепічних і орфографічних норм.
Аудіювання є найважливішим шляхом засвоєння інформації, тому в початковій школі приділяється увага навчанню дітей сприймати усне мовлення вчителя та інших учнів.
У змісті навчання аудіювання виділяють три компоненти: лінгвістичний, який передбачає розуміння учнями мовних і мовленнєвих одиниць; психологічний – формування і розвиток лексичних, фонетичних і граматичних умінь та навичок, і методологічний – уміння зосереджено слухати співрозмовника.
Лінгвістичний компонент включає в себе мовний і мовленнєвий матеріал, тобто фонеми, морфеми, слова, фразеологічні сполуки, речення, тексти, що є притаманним для будь-якої мови.
Психологічний компонент передбачає доведення сприймання і розуміння усного мовлення до рівня вміння й навички. Сюди входить розвиток уміння членувати мовленнєве повідомлення на смислові частини, розвиток слухової пам’яті, вміння виділяти основну думку, обмірковувати сприйняте тощо; тобто розвиток усіх тих психічних механізмів, які діють під час сприймання усних повідомлень рідною мовою.
Методологічний компонент навчання аудіювання – це засвоєння учнями прийомів учіння, спрямованого на оволодіння вміннями сприймати усне мовлення. Сюди належать жести, міміка вчителя, зорові опори тощо. Вміння слухати уважно досягається за допомогою спеціальних настанов учителя.
В основі процесу сприймання усного мовлення лежить реалізація функцій аудіювання: пізнавальна, регулятивна, естетична і функція реагування.
Пізнавальна функція аудіювання полягає в бажанні слухача отримати інформацію з метою розширення уявлень про предмет чи явище, збагачення своїх знань про довкілля тощо. Мета слухання – слухати, щоб знати.
Регулятивна функція аудіювання забезпечує виконання дій людей відповідно до одержаної інформації, сприяє усвідомленню правил виконання певних операцій, у процесі виконання подібних дій людина набуває навичок розв’язання завдань за зразком на основі аудіювання усної інформації інструктивного характеру. Мета – слухати, щоб уміти.
Естетична функція аудіювання виявляється у забезпеченні емоційної насолоди від слухання і осмислення віршів, музичних творів, уривків із художніх творів тощо. Це веде до підвищення культурного рівня слухача.
Функція реагування виникає як реакція на несподівані дії людей. Людину змушують слухати незнайомі співрозмовники на вулиці, в транспорті, магазинах.
У будь-якому випадку досить важливо, щоб людина, яка сприймає інформацію, чітко розуміла, для чого, з якою метою вона це робить, оскільки сформульована аудіативна мета дозволяє зробити процес сприймання усного мовлення оптимальнішим.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: підручник. К.: Видавничий центр «Академія», 2004. 344с.
2. Ґудзик І. П. Аудіювання українською мовою: посіб. К.: Педагогічна думка, 2003. 144с.
3. Пономарьова К. І. Компетентнісний підхід до перевірки усних видів мовленнєвої діяльності молодших школярів// Початкова школа, 2009. № 12. с. 6–14.