Хмарна Лілія Віталіївна
методист відділу культури та естетики
Донецький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
м. Краматорськ, Україна
На сьогодні, в умовах інформаційної війни та жорстких реалій українського інформаційного простору медіаосвіта та медіаграмотність є необхідними складниками загальної інформаційної культури особистості. Формування медіаграмотності починається з наймолодшого віку, компоненти медіаосвіти поступово входять до змісту шкільних дисциплін. Медіаграмотність наразі є базовим елементом політики в сфері споживання інформації, вона має охоплювати всі категорії людей протягом усього їхнього життя, для того щоб допомогти їм практично та творчо використовувати медіа. Це стосується в першу чергу вчителів, які особливим чином впливають на формування свідомості майбутніх громадян. Для вирішення означеної проблеми, враховуючи залежність молоді від соціальних мереж, специфіку сучасного інформаційного простору, слід надати вчителям уміння орієнтуватися в медійних потоках, критично аналізувати інформацію мас-медіа, розуміти соціокультурний контекст функціонування медіа. Йдеться про розв’язання проблеми формування медіаграмотності вчителів у системі післядипломної освіти, оволодіння ними спеціальними знаннями, вміннями, навичками у сфері медіа.
Вважаємо за необхідне вивчити зарубіжний досвід формування медіаграмотності, зокрема у практиці роботи педагогів закладів загальної середньої освіти.
У зарубіжному науковому обігу поняття медіаграмотності почасту розглядається як здатність використовувати, аналізувати, оцінювати й передавати повідомлення в різних формах (Р. Кьюбі [1], О. Федоров [2] та ін.). Вченими (А. Силверблет та ін.) виділено ключові складники медіаграмотності, серед яких: здатність критичного мислення, яка дає можливість аудиторії розвинути незалежні судження про зміст медіа; розуміння процесу масової комунікації; розуміння впливу медіа на особистість і суспільство; розвиток умінь аналізувати та обговорювати медіатексти; розгляд змісту медіа як «тексту», який забезпечує розуміння нашої сучасної культури і нас самих; розвиток здібностей отримувати задоволення, розуміти, і оцінювати медійне зміст; здатність виробляти ефективні і відповідальні медіатекстів [3, с. 2 – 3].
Вкажемо також на принципи медіаграмотності, які виокремив Дж. Пунґенте (J. Pungente), серед яких: конструювання реальності; інтерпретації змісту медіа повідомлень на основі національних та гендерних уявлень, соціального та культурного досвіду отримувачів; транслювання ідеології та інформації про певні цінності; виконання певних соціальних та політичних функцій [4].
Повністю погоджуємося з науковцями, які розглядають медіаграмотність як складник медіакультури, що стосується вміння користуватися інформаційно-комунікативною технікою, виражати себе і спілкуватися за допомогою медіазасобів, успішно здобувати необхідну інформацію, свідомо сприймати і критично тлумачити інформацію, отриману з різних медіа, відділяти реальність від її віртуальної симуляції, тобто розуміти реальність, сконструйовану медіаджерелами, осмислювати владні стосунки, міфи і типи контролю, які вони культивують.
На сьогодні до наукового обігу введене більш широке поняття медіаінформаційної грамотності – МІГ (media and informational literacy – MIL), що полягає у поєднанні традиційних концептів «медіаграмотності» та «інформаційної грамотності» в спільний концепт. Як зазначається в Концепції впровадження медіаосвіти в Україні, «МІГ позначає комбінований набір компетенцій (знань, навичок і відносин), необхідних на сьогоднішній день для життя і роботи. MIГ розглядає всі види засобів масової інформації та інших постачальників інформації, таких як бібліотеки, архів, музеї та інтернет, незалежно від використовуваних технологій. МІГ спрямована на розширення прав і свободи самовираження людей, забезпечення рівноправного доступу до інформації та знань і сприяння формуванню вільної, незалежної і плюралістичної медіа- та інформаційної системи» [5]. Новий концепт медіаінформаційної грамотності передбачає визнання провідної ролі інформації і медіа в повсякденному житті, дає змогу громадянам зрозуміти функції засобів масової інформації та інших постачальників інформації, критично оцінювати їх зміст, а також ухвалювати обґрунтовані рішення, будучи як користувачами, так і виробниками інформації та медіаконтенту.
У зарубіжній науці виокремлено різні напрями вивчення медіа. Британськими медіапедагогами Дж. Боукером (J. Bowker), А. Гартом (А. Hart), Д. Букінгемом та Дж. Сефтон-Гріном (D. Buckingham & J. Sefton-Green) виділено: «агенції медіа» (вивчення роботи, функцій і цілей творців медіатекстів); «категорії медіа» (вивчення типології – видів і жанрів медіа / медіатекстів); «технології медіа» (вивчення способів / технологій створення медіатекстів); «мови медіа» (вивчення медійних мов, тобто вербального, аудіовізуального, монтажного ряду медіатекстів); «репрезентації медіа» (вивчення способів подання, переосмислення дійсності в медіатекстах, авторських концепцій та ін.); «аудиторії медіа» (вивчення типології аудиторії, типології медіасприйняття) [6; 7; 8].
Крім того, зарубіжні медіапедагоги на практиці використовують різні способи навчальної діяльності: «дескриптивний» (переказування медіатексту, перераховування дійових осіб і подій); «особистісний» (опис відносин, емоцій, спогадів, які викликає медіатекст); «аналітичний» (аналіз структури медіатексту, мовних особливостей, поглядів); «класифікаційний» (визначення місця твору в історичному контексті); «пояснювальний» (формування суджень про медіатекст у цілому або про його частини); «оцінний» (висновок про достоїнства медіатексту на основі особистісних, моральних чи формальних критеріїв) тощо [9, с. 36].
Підсумовуючи огляд зарубіжної наукової літератури з питань медіаграмотності, відзначимомо, що медіаграмотність учителів слід розглядати як результат їхньої медіаосвіти, як процес розвитку особистості за допомогою і на матеріалі засобів масової комунікації (медіа) з метою формування культури спілкування з медіа, творчих, комунікативних здібностей, критичного мислення, умінь повноцінного сприйняття, інтерпретації, аналізу та оцінки медіатекстів, навчання різних форм самовираження за допомогою медіатехніки. Медіаграмотність є одним із складників більш широкого поняття медіакомпетентності. Розвиток медіаграмотності можливий лише за умов включення медіаосвіти до системи підвищення кваліфікації вчителів, неформальної освіти та освіти впродовж життя.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Kubey R. Media Literacy in the Information Age. New Brunswick & London: Transaction Publishers, 1997. 484 р.
2. Федоров А. В. Развитие медиакомпетентности и критического мышления студентов педагогического вуза. Москва: Изд-во МОО ВПП ЮНЕСКО «Информация для всех», 2007. 616 c.
3. Dictionary of Media Literacy / Ed. Art Silverblatt, Ellen M. Enright Eliceiri. Westport, Connecticut – London: Greenwood Press, 1997. 234 p.
4. Canada’s Key Concepts of Media Literacy by John Pungente : Center for Media Literacy. URL: http://www.medialit.org/reading-room/canadas-key-concepts-media-literacy.
5. Концепція впровадження медіаосвіти в Україні : нова редакція / за ред. Л. А. Найдьонової, М. М. Слюсаревського. Київ, 2016. 16 с. URL: http://mediaosvita.org.ua/book/kontseptsiya-vprovadzhennya-mediaosvity/.
6. Secondary Media Education : A Curriculum Statement / Bowker J. (Ed.). London: British Film Institute, 1991. 144 р.
7. Hart A. Textual Pleasures and Moral Dilemmas : Teaching Media Literacy in England. Media Literacy in the Information Age / Kubey R. (Ed.). New Brunswick and London: Transaction Publishers, 1997. Рр. 199 – 211.
8. Buckingham D., Sefton-Green J. Multimedia Education : Media Literacy in the Age of Digital Culture. Media Literacy in the Information Age / Kubey, R. (Ed.). New Brunswick and London: Transaction Publishers, 1997. Р. 290.
9. Медіаосвіта та медіаграмотність: підручник / Ред.-упор. В. Ф. Іванов, О. В. Волошенюк; за науковою редакцією В. В. Різуна. Київ: Центр вільної преси, 2012. 352 с.