Бондар Яна
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: д. п. н., доцент Кравчук О. В.
Зростання соціальної ролі особистості свідчить про те, що навіть короткочасна діяльність негуманного лідера може мати негативні суспільні наслідки. Тому так важливо виховувати лідерську позицію у особистості на засадах загальнолюдських цінностей, водночас розвиваючи її національну самосвідомість.
Можливості молодшого шкільного віку створюють у позаурочній діяльності умови для формування у дітей лідерської позиції, насамперед, шляхом практичної реалізації завдань, визначених у Державному стандарті початкової освіти, зокрема, надання можливості кожному учневі набути достатнього особистісного досвіду спілкування і співпраці в різних видах творчої діяльності.
Питання формування лідерської позиції у молодших школярів, як засвідчує аналіз психолого-педагогічної літератури, не було предметом спеціального дослідження і розглядалось переважно в контексті інших проблем вивчення феномена лідерства на різних етапах онтогенезу: у дошкільному віці (Є. А. Аркін); в молодшому шкільному віці (П. П. Блонський, О. В. Киричук, Дж. Ностренд, О. І. Тищенко); в підлітковому та юнацькому віці (Г. К. Ашин, А. Ю. Видай, Т. Т. Джамгаров, В. І. Румянцева, Р. Стогділл, В. В. Ягоднікова). Також результати аналізу практики виховної роботи з формування лідерської позиції у молодших школярів підтверджують, що цьому аспекту в початковій школі не приділяється належної уваги, оскільки відсутня системність у вихованні лідерської позиції в учнів, переважають формальні педагогічні підходи.
Отже, виникають суперечності між об’єктивними потребами сучасного суспільства у формуванні лідерської позиції особистості на різних етапах онтогенезу та відсутністю розроблених теоретичних і методичних аспектів процесу формування лідерської позиції у молодших школярів у позаурочній діяльності; між потенційними можливостями виховання лідерської позиції у молодшому шкільному віці та низьким рівнем їх реалізації в практиці початкової школи.
Значну увагу проблемам дослідження і виховання лідерів у дитячих колективах приділяв А. С. Макаренко [1]. Його праці містять не тільки детальні психолого-педагогічні описи різних типів і стилів лідерства, а й чітку систему виховної роботи з лідерами шляхом самоврядування. Зокрема, у статті «Про мій досвід» вчений вказує, що спочатку була тенденція висувати командиром найбільш вольового хлопчика чи дівчинку, «отамана», який може командувати, наполягати, натискати. Поступово дана тенденція змінювалась, і, насамкінець, командиром первинного колективу був черговий старший, який нічим не відрізнявся від інших. «Останніми роками я досяг такого педагогічного щастя, що міг будь-якого комунара у будь-якому колективі призначити старшим і міг бути впевненим, що він буде блискуче керувати», – зазначає педагог [там само, с. 75]. А. С. Макаренко зауважував, що одного-двох років недостатньо для створення такого становища. «Треба 4 – 5 років, щоб виховати цю цікаву, нормальну магістратуру у дитячому колективі» [1, с. 30].
Таким чином, лідер просто краще за інших може актуалізувати у конкретній ситуації наявну у нього особистісну якість. Наприклад, якщо у класі поставлене завдання, яке вимагає дисциплінованості, чіткого розподілу обов’язків між учнями, то лідером швидше стане школяр, який володіє необхідними для цього організаторськими вміннями. Якщо у дітей поганий настрій і виникають проблеми міжособистісних відносин, то від лідера вимагається підняття настрою і налагодження психологічного мікроклімату. Такий лідер уміє викликати довіру, розв’язувати конфлікти, має достатньо такту та почуття гумору, м’якість у відносинах і здібність приваблювати до себе людей. Отже, зміна ситуацій призводить до зміни лідера. Для кожної людини можливо підібрати такі умови, за яких вона стане лідером. Останнє твердження є досить цінним для побудови ефективного процесу виховання лідерської позиції у молодших школярів.
Починаючи з XX ст. у вітчизняній психології і педагогіці відбулося виділення лідерів-дезорганізаторів. Цей напрям досліджень зберігає актуальність і в наш час.
Демократичний стиль відрізняється від авторитарного тим, що лідер звертається до думок залежних від нього людей, радиться з ними, заохочує їх до знаходження рішень і розв’язання групових задач, до співробітництва. Він не проводить чіткої межі між своїми і чужими обов’язками і правами. Частину особистих повноважень передає іншим і, в свою чергу, бере на себе ряд їх обов’язків, якщо в цьому є необхідність. Активно підтримує ініціативу інших і постійно піклується про створення доброзичливої атмосфери у групі.
Ліберальний (потуральний) стиль – така форма поведінки лідера, коли він фактично відходить від виконання своїх обов’язків, поводиться так, наче він є не лідером, а одним із членів групи.
Неодноразово виникало питання про визначення найефективнішого стилю лідерства. Певний час таким вважався демократичний, але згодом з’ясувалось, що часто ефективним виявляється авторитарний чи ліберальний стиль. Доведено, що ефективність вибору стилю залежить від рис лідера, характеру розв’язуваної проблеми, рівня розвитку групи і ситуації, яка склалася у ній. Зауважимо, що так званий гнучкий стиль, реалізуючи який лідер поводить себе по різному: і авторитарно, і демократично, і ліберально – є більш дієвим. Обраним стилем обумовлюється ефективність виконання лідерських функцій, з яких основними є управління класом (досягнення балансу між учнями і метою для успішного виконання задач, враховуючи конкретну ситуацію; розрізняють такі складові управління: інформування, планування, організація, мотивація, контроль діяльності групи) та створення позитивного психологічного мікроклімату у класі.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Макаренко А. С. Методика організації виховного процесу / А. С. Макаренко. – К.: Рідна шк.,2016. – 186 с.