Ганусовська Аліна
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: д. п. н., професор Кучеренко І. А.
Необхідність вирішення реально існуючих екологічних проблем сприяла становленню, розвитку і зміцненню позицій компетентнісного підходу в екологічній освіті. Змістові основи компетентнісного підходу були закладені в працях Т. Байбари, Н. Бібік, О. Пометун, О. Савченко, С. Трубачевої, О. Овчарук, А. Хуторського та ін. У зазначених роботах автори намагалися оцінити придатність або здатність учня до його майбутньої діяльності. Знадобився дидактичний інструмент, що дозволяє оцінити придатність кожного учня до діяльності. Таким інструментом стають компетенція і компетентність. Під компетенцією розуміється сукупність взаємопов’язаних якостей особистості (знань, умінь, навичок, способів діяльності), що задаються у відношенні до певного кола предметів і процесів, і необхідних для якісної продуктивної діяльності у відношенні до них; під компетентністю – володіння людиною відповідною компетенцією, що включає її особистісне ставлення до неї і предмета діяльності [9, с. 58].
З урахуванням тенденції сучасної освітньої політики, компетентність розглядається як складне інтегроване поняття, що містить знання, вміння, навички, систему цінностей і досвід самостійної діяльності, спрямовані на самовдосконалення і саморозвиток особистості.
Нині в Україні вже з’явилися науково-теоретичні і науково-методичні роботи, в яких аналізується сутність компетентнісного підходу і проблеми формування ключових компетенцій. Розробкою цієї проблеми займаються українські дослідники та зарубіжні вчені [1; 7; 8; 9 та ін.]. Роботи цих авторів, виокремлені ними принципи і положення компетентнісного підходу, актуалізація вимог і результатів освіти, передбачених модернізацією освіти і введенням в освітніх установах стандартів другого покоління, дозволило охарактеризувати компетентнісний підхід як результативно-цільову основу освіти. Своє вираження ідеї компетентнісного підходу знаходять у Державному стандарті початкової загальної освіти [2] та Концепції реалізації державної політики у сфері реформування загальної освіти «Нова українська школа» на період до 2029 року [6].
Відзначимо, що в якості цілей і освітніх результатів компетентнісний підхід розглядає формування у школярів компетентностей, що досягаються не тільки при вивченні навчальних предметів, а й через всю організацію шкільного життя, через її зв’язок з іншими значущими сторонами життя школярів. З цієї точки зору освітній процес не дорівнює навчальному процесу. Освітній процес включає в себе і навчальний процес, і додаткову освіту дітей, їхню позаурочну і соціальну діяльність, практику повсякденного шкільного життя [1]. Тому спільні цілі шкільної освіти не можна уявити як просту сукупність цілей вивчення навчальних предметів. У той же час, очевидно, що вивчення навчальних предметів має визначальне значення для цілей шкільної освіти.
В рамках компетентнісного підходу, як провідного методологічного підходу до вирішення проблем екологічної освіти, в дослідженні нами визначена ключова категорія «екологічна компетентність».
Розвиток терміну «екологічна компетентність» відбувався у зв’язку з поглибленням екологічної кризи, у процесі модернізації освіти і введення в освітніх установах стандартів другого покоління, а також у зв’язку зі становленням системно-діяльнісного, особистісно орієнтованого, еколого-гуманістичного та компетентнісного підходів як результативно-цільової основи освіти. Ці зміни дозволили перейти від інформативного підходу в екологічній освіті до активної соціальної практики, в рамках якої остаточно склалася екологічна компетентність, розглядати яку можемо на декількох рівнях: як ключову компетентність і як загальноосвітню надпредметну.
Так, протягом останніх років дослідниками О. Дзятковською [3] і А. Захлєбним [5] пропонуються наступні варіанти участі компетентнісного підходу в екологічній освіті та становленні екологічної компетентності:
– формування навчальних дій, передбачених основною програмою початкової освіти, але з акцентом на пріоритетні для екологічної освіти;
– розвиток сформованих у різних навчальних предметах навчальних дій засобами змісту екологічної освіти;
– розширення кола застосування навчальних дій у галузі зв’язків і відносин «людина – суспільство – природа», які недостатньо охоплюються змістом програм з освітніх шкільних предметів;
– творче застосування навчальних дій у нестандартних навчальних ситуаціях з екологічним змістом.
Іншими авторами відзначається, що екологічна компетентність здатна не тільки виступати в якості інтегральної характеристики підготовки учнів; але й відображати реалізацію суб’єктної позиції учнів у навчанні; забезпечувати реалізацію особистісних смислів учня в навчанні, готувати молодих громадян до самостійної діяльної участі в повсякденному житті; задавати реальні об’єкти навколишньої дійсності для застосування знань, умінь і способів діяльності, а також задавати необхідний досвід практичної діяльності.
Так, Д. Єрмаков [4], в якості ключових освітніх компетенцій розглядає наступні: загальнокультурна, навчально-пізнавальна, інформаційна, соціально-громадянська, комунікативна, екологічна, здатні реалізувати світоглядну, методологічну, екологічну, ціннісну, прогностичну, соціальну, культурну та професійну функції освіти. Обговорюється, що в умовах модернізації освіти і введення нових стандартів, екологічна компетентність може виступати в якості ключової освітньої та над предметної.
На сучасному етапі модернізації освіти під екологічною компетентністю, можна розуміти здатність учня самостійно проектувати і організовувати екологічно безпечну діяльність, керувати діяльністю в різних життєвих ситуаціях і брати на себе відповідальність за наслідки своїх дій і поведінки в навколишньому середовищі. Формування екологічної компетентності має відбуватися в злитті конкретних способів екологічної діяльності та самовдосконалення особистості учня. Процес формування екологічної компетентності школярів вже має на цей момент реальні можливості втілення в практиці освітнього закладу.
Отже, на основі виявлених пріоритетів еколого-освітньої політики головним критерієм екологічної освіти в сучасному суспільстві стає не обсяг екологічних знань та умінь особистості, а, перш за все, міра її залучення до екологічної культури. Центральною проблемою сучасної екологічної освіти стають цінності, принципи сталого (збалансованого) розвитку суспільства і природи. Відбувається зміщення акценту з природничо-наукового на соціально-проблемний характер. Компетентнісний підхід як результативно-цільова основа освіти знаходить широке застосування на різних рівнях освіти і в різних предметних галузях. Екологічна компетентність виступає в ролі дидактичного інструменту, який дозволяє не тільки включати кожного учня в діяльність, в тому числі й екологічну, а й формувати ціннісне ставлення учня до сучасної дійсності і застосовувати отримані знання і вміння в умовах реального життя. Екологічна компетентність стає ключовим, інтегрованим результатом загальної освіти, її загальнокультурним показником.
Подальше дослідження екологічної компетентності пов’язане з вивченням наявного досвіду і вимагає опис її суті: категоріального визначення, виокремлення компонентів і структури з урахуванням вікових особливостей молодших школярів.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бібік Н. Компетентність і компетенції у результатах початкової освіти. Початкова школа. 2010. № 9. С. 1–4.
2. Державний стандарт початкової освіти [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://dano.dp.ua/attachments/article/303/pdf
3. Дзятковская Е. Н. Системный подход к формированию содержания экологического образования: монография. М.: Образование и экология, 2012. 164 с.
4. Ермаков Д. С. Педагогическая концепция формирования экологической компетентности учащихся : дис. ... д-ра пед. наук. М., 2009. 396 с.
5. Захлебный А. Н. Содержание экологического образования в средней школе: теоретическое обоснование и пути реализации: монография. М., 1987. 389 с.
6. Концепція реалізації державної політики у сфері реформування загальної освіти «Нова українська школа» на період до 2029 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://osvita.ua/legislation
7. Овчарук О. В. Розвиток компетентнісного підходу: стратегічні орієнтири міжнародної спільноти. Кoмпетентнiсний пiдхiд у сучаснiй oсвiтi: свiтoвий дoсвiд та українськi перспективи: Бiблioтека з oсвiтньoї пoлiтики. Під заг. ред. О. В. Овчарук. К.: «К.I.С.», 2004. С. 5–14.
8. Пометун О. І. Дискусія українських педагогів навколо питань запровадження компетентнісного підходу в українській освіті. Кoмпетентнiсний пiдхiд у сучаснiй oсвiтi: свiтoвий дoсвiд та українськi перспективи: Бiблioтека з oсвiтньoї пoлiтики. Під заг. ред. О. В. Овчарук. К.: «К.I.С.», 2004. С. 64–71.
9. Хутoрскoй А. В. Ключевые кoмпетенции как кoмпoнент личнoстнo-oриентирoваннoй парадигмы oбразoвания. Народное образoвание. 2003. № 2. С. 58–64.