Гринько Марія
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: д. п. н., професор Комар О. А.
Сучасна педагогіка і психологія математики спрямовує свої зусилля на те, щоб виявити здібності та можливості учня, максимально використовувати їх для розвитку особистості. Цього можна досягти лише впровадженням таких методів, засобів та організаційних форм навчання, які б активізували пізнавальну діяльність учнів, розвивали їх здібності, привчали працювати самостійно і творчо. Одним із таких методів є дидактична гра.
Дидактична гра – це практична групова вправа з вироблення оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовних, що відтворюють реальну обстановку. Під час гри в учня виникає мотив, суть якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль. Отже, система дій у грі виступає як мета пізнання і стає безпосереднім змістом свідомості школяра. Все, що допомагає успішному виконанню ролі, має для учня особливе значення і якісно ним усвідомлюється.
Дидактичні ігри застосовуються у навчанні та вихованні всіх вікових груп дітей. Особливістю їх те, що вони створюються і розробляються дорослими для навчання і виховання дітей. Дидактичні ігри поєднують елементи навчання з радісною для дітей ігровою діяльністю.
Мета дидактичних ігор – формування в учнів уміння поєднувати теоретичні знання з практичною діяльністю; розширення світогляду та інтересів дитини, розвивати інтелектуальні, творчі, пізнавальні здібності дітей, їх організаторські, комунікативні, прикладні вміння, навички, самостійність, сприяти розвитку емоційної сфери дитини, умінь її рефлексії, створити умови для самовираження, розкриття її власного «Я». Оволодіти необхідними знаннями, уміннями і навичками учень зможе лише тоді, коли
Дидактична гра на уроці - не самоціль, а засіб навчання і виховання. А тому найсуттєвішим для вчителя будь-якого предмета, є такі питання:
а) визначити місце дидактичних ігор та ігрових ситуацій у системі інших видів діяльності на уроці;
б) доцільність використання їх на різних етапах вивчення різноманітного за характером навчального матеріалу;
в) розробка методики проведення дидактичних ігор з урахуванням дидактичної мети уроку та рівня підготовленості учнів;
г) вимоги до змісту ігрової діяльності у світлі ідей розвивального навчання;
д) передбачення способів стимулювання учнів, заохочення в процесі гри тих, хто найбільше відзначився, а також для підбадьорення відстаючих.
Гра – одна з найважливіших сфер у життєдіяльності дитини, разом з працею, навчанням, мистецтвом, спортом вона забезпечує необхідні емоційні умови для всебічного, гармонійного розвитку особистості. Для педагога вона стає інструментом виховання, що дає змогу повністю враховувати вікові особливості дітей і підлітків, розвивати ініціативу, створювати атмосферу розкутості, самостійності, творчості та умови для саморозвитку.
В грі формується багато особливостей особистості дитини. Гра – це своєрідна школа підготовки до праці. В грі виробляється спритність, витримка, активність. Гра – це школа спілкування дитини.
Гра тільки здається легкою. А насправді вона потребує, щоб дитина яка грається віддавала грі максимум своєї енергії, розуму, витримки, самостійності. Гра є напруженою працею і через зусилля веде до задоволення.
Дидактичні ігри повинні приковувати нестійку увагу дітей до матеріалу уроку, давати нові знання, заставити їх напружено мислити.
Гра є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших школярів. Про це К. Д. Ушинський писав: «Зробити серйозне заняття для дитини цікавим – ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитина потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності… З перших ж уроків привчайте дитину полюбити свої обов’язки й знаходити приємність в їх виконанні».
Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу, взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам’ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потреба в діяльності, в процесі гри дитина «добудовує» в уяві все, що недоступне їй в навколишній дійсності, у захопленні не помічає, що вчиться – пізнає нове, запам’ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює раніше набутий досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію.
У грі найповніше проявляється індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей. Гра - творчість, гра - праця. «Праця – шлях дітей до пізнання світу» – писав О. М. Горький.
Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання і виховання, дошкільників, молодших школярів і підлітків. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функція діють у тісному взаємозв’язку. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість.
Залежно від конкретної дидактичної мети нестандартного уроку, індивідуальних вікових і психологічних особливостей дітей, сюжетно-рольову гру можна проводити з одним учнем, групою або з цілим класом. Головна мета рольової гри − розвивати здібності школярів, прищеплювати уміння приймати правильні рішення. У рольових іграх виявляється особистість учня, його здібності та перспективи на майбутнє.
Дидактичні ігри бажано широко використовувати як засіб навчання, виховання і розвитку школярів. Важливою являється виховна сторона. Гра вимагає від дітей уяви, вміння швидко знаходити правильне рішення.