Домбровська Анастасія
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: д. п. н., професор Кучеренко І. А.
Розбудова України як демократичної держави, модернізація мовної шкільної системи освіти в аспекті «Нова українська школа» актуалізують завдання виховання національно-мовної особистості з чіткою громадянською позицією, сформованим почуттям патріотизму, розвиненою національно-духовною культурою, яка не тільки володіє рідною (українською) мовою, а й дотримується моральних норм у соціальній взаємодії. За цих умов важливого значення нині набуває проблема впровадження у зміст процесу вивчення української мови в початковій школі етнопедагогічних засад, звичаїв і традицій українського народу, які, ґрунтуючись на провідних принципах філософії, психології, національного менталітету, мають значний виховний потенціал. Система національної освіти повинна максимально спиратись у навчально-виховній роботі на традиції і культурні цінності української нації, її духовні вершини; культивувати у вихованців кращі риси українського народу – любов до рідної землі, працелюбність, прагнення до індивідуальної свободи, повагу до жінки, глибокий зв’язок з природою, толерантність, віру у справедливість. Таке завдання може виконати насамперед початкова ланка мовної освіти, яка покликана сформувати комунікативну компетентність учнів, розвинути їхню культуру спілкування і культуру поведінки.
Вивчення української мови в сучасних закладах загальної освіти спрямоване на формуванні особистості, яка розвивається в умовах етносередовища, є носієм, акумулятором і транслятором рідної української мови, культури й історії, активно наслідує традиції використання лінгвістичних одиниць у різних ситуаціях спілкування, різних сферах комунікації, дбає про високу культуру власного мовлення.
В етнопедагогіці важливим засобом розвитку особистості є рідна мова.
Ф. Буслаєв стверджує, що рідна мова «так зрослася з особистістю кожного, що навчати її означає разом і розвивати духовні можливості учня». Пізнання рідної мови починається із заглиблення в духовну її суть, розвитку моральних позицій та естетичних цінностей.
У рідній мові І. Огієнко бачить плодюче підґрунтя для зростання духовного, бо в ній відбиті культурно-історичні цінності, спосіб думання, поведінка народу. Учений радить охороняти честь своєї мови, розмовляти в родині рідною мовою, бо хто говорить чужою, той стоїть на дорозі до мовного винародовлення, берегти своє родове імʼя і прізвище, допомагати розвиткові своєї мови, дітей навчати мовою рідного народу, а також вимагати шанобливого ставлення до неї від представників інших національностей. І. Огієнко, підкреслюючи значення рідної мови для становлення особистості, наголошує, що «тільки рідна мова приносить людині найбільше і найглибше особисте щастя, а державі – найсильніші патріотичні характери» [1].
К. Ушинський сприймав рідну мову як найкращого вчителя, дивним народним педагогом, літописом життя народу, найміцнішим зв`язком, що поєднує минуле, сучасне і майбутнє. Рідне слово пояснює дитині «природу, як не міг би пояснити її жоден природознавець; воно знайомить її з характером людей, що її оточують, із суспільством, серед якого вона живе, з його історією та його прагненнями, як не міг би ознайомити жоден історик; воно вводить її в народні вірування, в народну поезію, як не міг би ввести жоден естетик; воно, нарешті, дає такі логічні поняття й філософські погляди, яких, звичайно, не міг би дати дитині жоден філософ» [3].
На значенні рідної мови для розвитку мовлення і мислення дитини наголошував Б. Грінченко і стверджував, що діти, які вчаться природною мовою, розумніші, більше в їх хисту й думкою вони моторніші, ніж ті, кому затуркують голову мовою чужою.
Зважаючи на виховні традиції народної педагогіки у справі навчання мови та формування мовної особистості, В. Сухомлинський повʼязував любов до рідного слова з любовʼю до Батьківщини. У його розумінні тільки та людина може по-справжньому любити свою землю, яка дорожить рідним словом, «як честю своєї рідної матері, як колискою, як добрим ім`ям своєї родини» [2]. Через любов і повагу до рідного слова в особистості виробляється почуття любові та шани до рідного краю, землі, народу, його одвічних цінностей. Виховання цих почуттів є найсвятішим обовʼязком людини й основою розвитку духовності.
Отже, зміст навчання рідної мови на засадах етнопедагогіки – це взаємозв’язаний процес мовленнєвого та духовного розвитку особистості. Духовний розвиток є невід’ємним складником формування мовленнєвої компетентності учнів, адже передбачає розвиток почуття любові та поваги до рідної мови, відповідальності за неї, розуміння причетності до процесу її розвитку, а разом з тим усвідомлення себе представником нації.
Етнопедагогічні засади зумовлюють особливу увагу до рідної мови як основного засобу навчання і виховання молодого покоління, адже допомагає особистості осмислити ідеали й цінності рідного народу, пізнати досвід багатовікової історії його життя, виробити власну оцінку сприйняття довкілля, сформувати вміння відображати світ, наслідуючи традиції використання мовних засобів у ситуаціях спілкування.
Отже, в аспекті етнопедагогіки рідна мова – це продуктивний і ефективний засіб розвитку національно-мовної особистості, вона забезпечує оволодіння знаннями про рідний народ, його культурні орієнтири, ідеали, допомагає усвідомити національні цінності етносу і сформувати вміння та навички мовленнєвої діяльності.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Огієнко І. Наука про рідномовні обовʼязки. – К.: Обереги, 1994. – 72с.
2. Сухомлинський В.О. Вибрані твори у 5 т. – К.: Рад. школа, 1977. – Т.3. – 670с.; Т. 5. – 162с.
3. Ушинський К.Д. Твори в 6 томах. – К.: Рад. школа, 1954. – Т.1. – 449с.