Катеринець Вікторія
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: д. п. н., професор Кучеренко І. А.
Демократичні перетворення, замовлення сучасного суспільства, функціонування української мови як державної, розробка концепції «Нова українська школа» зумовили потребу реформування мовної освіти в Україні, що зорієнтована на підвищення загальномовної і мовленнєвої культури учнів. Сучасна мовна освіта спрямована на виховання мовної особистості школяра, котрий вільно володіє українською мовою в усіх сферах суспільного життя.
Вивчення української мови – важливий складник змісту початкової освіти, оскільки рідна мова виступає засобом опанування всіх інших шкільних дисциплін, а не тільки окремого навчального предмета, метою якого насамперед є розвиток умінь та навичок мовлення, засвоєння знань щодо усного і писемного, діалогічного й монологічного мовлення, особливостей висловлювань, зумовлених їх комунікативними завданнями й ситуацією спілкування. Основним завдання навчання української мови в початковій школі є розвиток мовлення, а саме формування в учнів умінь змістовно, грамотно, доречно і правильно висловлюватися в усній та писемній формі. Здійснювати навчально-мовленнєву діяльність необхідно передусім на основі лінгвістичної теорії, що передбачає засвоєння знань про мову, мовлення, діалогічне і монологічне мовлення.
Для методики розвитку мовлення важливе значення має розмежування понять мова і мовлення. Поняття мови і мовлення розглядається в дослідженнях учених (Ф. Бацевич, Н. Бібік, О. Біляєв, М. Вашуленко, С. Гончаренко, Т. Донченко, М. Жовтобрюх, С. Караман, Т. Ладиженська, О. Леонтьєв, О. Лурія, Л. Мацько, В. Мельничайко, Г. Михайловська, М. Пентилюк, І. Синиця, Л. Скуратівський та ін.).
Мова − це система словесного вираження думок, почуттів, волевиявлень і найважливіший засіб спілкування є об’єктом дослідження лінгвістики. Мова по відношенню до мовлення − явище загальне, а мовлення − часткове, окреме, індивідуальне по відношенню до мови. Як зауважує Б. Головін, мова − це «засоби спілкування у можливостях (потенції)», а мовлення «ті ж самі засоби в дії (реалізації)» [1, с. 65]
Мова як матеріалізована думка і процес її народження, як засіб від конкретно, чуттєвого до конкретного й абстрактного пізнання світу, як канал звʼязку для одержання інформації з інших, немовних сфер людського й природного буття є основним чинником розвитку особистості і формування інтелекту в учнів. Мова виховує духовно-емоційну сферу українських громадян через органічний зв’язок з національними традиціями, адже українська мова є скарбницею не тільки української ментальності, а й загальнолюдських морально-естетичних цінностей і це благородний матеріал для виховання людини.
Науковцями доведено, що мова виконує низку важливих функцій, головною з-поміж яких є комунікативна, котра допомагає дитині встановлювати зв’язки з навколишнім середовищем та регулює її поведінку в соціумі. Основою функцією мови також є мислетвірна, що забезпечує процес мислення за допомогою мовних форм. Мова виконує ще такі важливі функції, як репрезентивну (інформативну) і прагматичну (дієву). Репрезентативна функція мовлення виражається в позначенні об’єктів діяльності, називання їх, вказівці на них, у встановленні відношень між ними. В мовленнєвому спілкуванні беруть участь мовець, адресат мовлення (реальний чи потенціальний, один чи декілька) і те, про що повідомляється. Прагматична функція визначає форми комунікативного впливу мовлення (емоційно-експресивну оцінку, спонукальну та ін.).
Мовлення − це мова у дії, конкретно застосована мова, засоби спілкування в їх реалізації. До мовлення належать аудіювання і читання (рецептивні види мовлення), говоріння (мовленнєвий акт і результати говоріння (текст) і письмо (продуктивні види мовлення).
Мова і мовлення взаємопов’язані. Мова створює, породжує, живить, наповнює мовлення, і змінюється, розвивається під його впливом. У мовленні з’являється нове, яке з часом може стати мовною одиницею. В сучасному мовознавстві поняття мова і мовлення розглядаються як діалектична єдність, елементи якої протиставлені між собою і зумовлюють існування один одного. І мова, і мовлення − реальні явища, що мають свої якості та особливості.
Нова українська школа покликана виховувати всебічно розвинену, соціально активну особистість, здатну розв’язувати найскладніші питання суспільства на сучасному етапі цього розвитку.
Робота з розвитку мовлення – важливий компонент багатопланової навчальної діяльності, що проводиться спеціально і в зв’язку з вивченням шкільного курсу української мови (лексики, граматики, стилістики, правопису) для того, щоб учні оволоділи мовними нормами (орфоепічними, лексичними, морфологічними, синтаксичними, орфографічними, пунктуаційними, стилістичними), а також уміннями висловлювати свої думки в усній і писемній формі, користуючись потрібними мовними засобами відповідно до мети, змісту мовлення й умов комунікації. Основна спрямованість роботи з розвитку мовлення в сучасній мовній шкільній освіті − комунікативна. Робота над різними формами мовлення (діалогічній, монологічній) допоможе навчити учнів змістовно, грамотно і правильно висловлювати свої і передавати чужі думки. Саме тому нині всі уроки української мови треба будувати так, щоб вони створювали умови для спілкування − для складання учнями монологів, діалогів, полілогів на різні теми, з різною метою.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Головин Б. Введение в языкознание / Б. Головин. − М., 1978. − 320 с.
2. Концепція мовної освіти в Україні [Електронний ресурс] / Міністерство освіти і науки України. – Режим доступу : www.mon.gov.ua/gr/obg/2011/proekt_271210.doc