Копайгородська Альона
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: д. п. н., професор Комар О. А.
Перетворення людини в одну із центральних проблем усієї сучасної науки передбачає: творення умов, які б максимально реалізовували потенціал кожної особистості, починаючи саме з її дитинства. Цей час класична психологія розглядає як період первинного становлення особистості, що характеризується появою новоутворень, які виступають вимірами з особистісного зростання малюка. Одним з них є образ «Я», рівень сформованості якого і логіка функціонування є провідним і надійним виміром динаміки зростання дитини як особистості. Якісні зміни, що відбуваються, пов’язуються з усвідомленням нею самої себе, своїх вчинків, мотивів і цілей своєї поведінки, свого ставлення до навколишнього, до інших людей і самої себе. Дитина як суб’єкт розвитку вчиться свідомо привласнювати собі все, що вона робить, та співвідносити всі справи і вчинки, які йдуть від неї. Це вчить її свідомо брати на себе за них відповідальність в якості їх автора і творця. Звідси актуальність проблеми психологічного особистісного розвитку, яка не повинна обмежуватися лише її дослідженням через пізнавальну чи моральноетичну сфери, що, безумовно, є важливим, а розширитися на розкриття специфіки і закономірностей самосвідомості особистості, яка розгортається в індивідуальних особливостей образу «Я». Саме тому мстою даної статті розкрити сутність образу дітей дошкільного віку шляхом дослідження його індивідуаль¬них особливостей та окреслити основні психолого-педагогічні умови його становлення як орієнтирів на шляху особистісного розвитку малюка.
У світлі вищезазначеного першочерговим завданням є звернення до праць Г. Костюка, як втора концепції розвитку особистості. Основна ідея якої полягала в тому, що становлення людської особистості здійснюється як «саморух», якому властива єдність зовнішніх і внутрішніх мов. Розглядаючи складну діалектику впливу природного і суспільного середовища на розвиток особистості, коли набуті властивості та якості стають новими внутрішніми умовами розвитку, Г. Костюк проголошує ідею саморозвитку особистості: «Виникають вищі форми саморуху особистості, в процесі її розвитку, які виражаються в її свідомій цілеспрямованості, у прагненні працювати над собою підпорядковувати своїй владі гру сил своєї власної природи. За наявністю такої цілеспрямованості особистість до деякого ступеня сама починає керувати своїм власним психічним розвитком».
Стати керівником і творцем самого себе означає мати внутрішній погляд на оточуючий світ і на себе, здатність визначити себе у світі та творити власну історію розвитку. Відомо, що дитина далеко не відразу усвідомлює себе як «Я» і протягом перших років вона називає себе на ім’я, яке називають її оточуючі; вона існує спочатку навіть не для самої себе, а швидше як об’єкт для інших людей. Але, через спілкування з дорослими та однолітками малюк поступово починає вирізняти себе від інших. Його внутрішній світ набуває якісно нового суб’єктивного забарвлення, яке стає джерелом реалізації прагнень у прояві та захисті свого власного світу. Вони, як внутрішні умови особистісного розвитку, закладають фундамент для розвитку образу себе.
Образ «Я» - це те, що дитина відносить до себе та як вона до цього відноситься. Ґрунтую¬чись на узагальненнях психологічної науки, беручи до уваги численні підходи щодо визначення сутності цього поняття, висловлюється спільна думка про те, що це індивідуально-динамічна, образно-понятійна модель відношення й уявлення про себе, що конструюється суб’єктом у процесі його життєдіяльності. Зупиняючись на даному визначенні, доцільно виділити два моменти, які є переконливими доказами того, що образ «Я» включається в процес особистісного розвитку в якості його внутрішньої суттєвої умови, моментом цього процесу:
1. Цілісність - як результат складної інтеграції окремих -відчуттів у єдине особистісне утворення, що дає можливість дитині локалізувати себе як у часовому, фізичному, так і в
Усвідомлення цілісності власного існування, узагальнення і систематизації знань про себе і світ, допомагає дитині орієнтуватися у двох формах існування «Я» - ідеальна та реальна, кожна з яких відіграє певну роль у розгортанні саморозвитку. Відносно чітке їх розгалуження припадає переважно на старший дошкільний вік, що вказує на сензигивність цього віку для становлення системи «Я» дитини як суб’єкта особистісного розвитку.
Другий момент - представлений неповторною своєрідністю образу «Я», специфіка якого полягає у наявності таких його індивідуальних відмінностей, які у своїй сукупності створюють власне індивідуальність та функціональну автономію дитини. Це спричиняє появу власного простору як необхідної умови реалізації її особистісного потенціалу.
Базові індивідуальні особливості особистості школяра динамічні та специфічні для кожного вікового етапу його розвитку. їх своєчасне виникнення є запорукою успішного особистісного зростання малюка. Між тим у дитячій психології відсутнє чітке виокремлення базових індивідуальних особливостей «Я»-образу, що ускладнює створення науково обгрунтованих умов для їх розвитку у практичній діяльності дошкільних закладів освітніх;.
До захисту власного «Я», що визначає внутрішню узгодженість дитини як особистості, оскільки дозволяє подолати суперечності між «Я» і не «Я», зберегти звичну про себе, позитивне самосприймання, почуття власної гідності, самоповаги - все те, що підсилює, компенсує і доповнює ціннісні якості змісту образу себе, що сприяє підготовці зрушень у саморозвитку.
Стан душевного благополуччя малюка, її емоційний комфорт безпосередньо залежать від вибору позиції захисту свого «Я», які були визначені як: активно-агресивна; пасивно-страждальна і нейтральна (індиферентна) – найбільш адекватна, оскільки сприяє гармонізації відношень дитини з оточуючими. Вона засвідчує наявність «захисної толерантності» у старшого дошкільника.
Таким чином, вищеописані індивідуальні особливості образу себе, безперечно, не вичерпують усієї варіативності своєрідних проявів «Я»-образу, втім виступають провідними важелями психолого-педагогічного впливу, залучення яких спричинить розвій особистісного саморуху шляхом своєчасного розвитку і підтримання базових індивідуальних особливостей, які дозволяють малюку реалізовувати і захищати своє «Я».