Очеретнюк Наталя
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: к.п.н., доцент Торчинська Т. А.
Українська мова відзначається великим лексичним багатством. Боротьба за мовну культуру – це боротьба проти лексичних помилок у мовленні. Вони бувають тоді, коли мовець не розуміє значення слова, не вміє дібрати потрібне слово для того, щоб точно і виразно висловити думку. Для формування культури українського мовлення школярів важливе значення має лексичне багатство мови.
Збагачення словника учня – одне з головних завдань навчання мови, умова успішного розвитку мовлення і засвоєння знань та умінь з мови. На уроках української мови, літературного читання й інших предметів реалізується складна система збагачення й активізації нових слів – як спеціальних так і загальновживаних. Ця система, зазвичай, називається словниковою роботою і розглядається як складова частина системи розвитку мовлення учнів. Цілеспрямованими матеріалами та завданнями з лексики насичені майже всі вправи з української мови: на синоніми, антоніми, омоніми, на вживання слів в окремих комунікативних ситуаціях .
Граматика у школі має самостійне та прикладне значення. Перше полягає в тому, що учні оволодівають системою знань про рідну мову, її будову та закономірності; граматика забезпечує розумовий розвиток учнів, оскільки побудована на узагальнених абстракціях. Прикладне значення граматики полягає у тому, що на її основі засвоюються орфографія, пунктуація та культура мовлення, формуються поняття норми мови.
Культура мовлення формується багатством словника, досконалим володінням способами поєднання слів у речення, правильною вимовою.
Під культурою мовлення необхідно розуміти сукупність таких якостей, які здійснюють вплив на адресата з врахуванням конкретної ситуації й у відповідності до поставленого завдання. До них належать : точність і правильність мовлення; логічність; чіткість (ясність) і зрозумілість; чистота мовлення; виразність; багатство і різноманітність мовлення.
Точності можна досягти, виконуючи дві вимоги.
- Оформляти й виражати думку треба відповідно до предметів і явищ дійсності, відповідно до понять про них. Слід пам’ятати, що в народі здавна точність пов’язувалася з умінням чітко мислити, знанням об’єкта мовлення, умінням зіставляти слово з особою, предметом, дією, явищем. Слово має виражати найістотніше в них.
- Обов’язковою умовою досягнення точності мови є увага до стилю і жанру текстів, умов, середовища і колориту спілкування, культурно-освітнього рівня мовців.
Точність мови – це відповідність змісту мови предметно-речовій дійсності, реальним особам, системі понять. Точність залежить від вибору словами вислову, а також від уміння мовця зіставляти слово і предмет, річ, ознаку, явище, слово і поняття про них. У науковому і офіційно-діловому стилях точність досягається через систему термінів, а в художньому - через систему образних засобів мови.
Логічність мовлення є його основною якістю, необхідною для успішного здійснення пізнавальної та комунікативної функції мови. Розрізняють логічність предметну і понятійну. Предметна логічність мовлення полягає в тому, що смислові зв’язки та відношення між мовними одиницями, які встановлюються в процесі мовлення, відповідають смисловим зв’язкам і відношенням у реальному світі. Понятійна логічність - це відображення структури логічної думки і її розвитку в семантичних зв’язках, структурах і поєднаннях мовних елементів, які використовуються у даному мовленні.
Логічність як комунікативна якість властива всім типам мовлення, бо ґрунтується на зв’язку мови та мислення. Але вона може своєрідно виявлятися у різних функціональних стилях і жанрових різновидах мови. Найбільш послідовно витримується логічність у науковому стилі мови. Тут вона становить основну і специфічну для даного стилю якість. Стилістика вивчає особливості і закономірності використання мовних засобів для досягнення логічності викладу у всіх функціональних стилях і жанрових різновидах. Так, у художньому мовленні при збереженні основних передумов логічності (послідовність, несуперечливість, точність відображення предметів, зв’язків та відношень) додається нова - вираження ідейно-художнього задуму у межах певного літературного жанру.
Ясності усного мовлення сприяють: чітка дикція, логічне й фонетичне наголошування, правильне інтонування, розмірений та уповільнений ритм, спокійний та ввічливий тон.
Про багатство і виразність індивідуального мовлення людини бажано судити, зважаючи на те, кому воно належить і в якій сфері реалізоване.
Щоб досягти виразності й багатства власного мовлення, треба:
- постійно збагачувати інтелект, удосконалювати мислення, не лінуватися думати;
- вважати одноманітність мовлення неестетичним, а бідність словника - ознакою поганого тону;
- постійно збагачуватися новими мовними засобами зі сфери професійного мовлення власного та споріднених фахів;
- виробити увагу до чужого бездоганного мовлення, аналізувати, чим воно досконале: багатством словника, інтонацій, особливостями тембру, різноманітністю синтаксичних структур, умінням будувати фрази і текст, індивідуальною образністю, порівняннями, епітетами, метафорами тощо;
- читати українську класичну і сучасну літературу та публіцистику, пресу з тим, щоб мати «на слуху» рівень розвитку сучасної української літературної мови;
- постійно бути уважним до власного мовлення і мовлення найближчих людей, колег, дбати про природність, невимушеність мовлення;
- бути уважним до життя, до різноманіття його форм, барв, явищ, процесів як у природі, так і в суспільстві;
- сприймати мову як свою людинолюбну сутність, як картину світу, як порадника і помічника у суспільному житті;
- своє мовне вдосконалення розуміти як органічний стан і поширювати це розуміння серед колег, близьких людей, особливо серед дітей, школярів, юнацтва.
Мовна культура – це постійна робота, спрямована на вдосконалення свого мовлення, розвиток інтелекту, на виховання і вдосконалення кращих людських чеснот, створення свого фахового образу, досягнення соціального престижу.
Список використаних джерел:
- Бадер В. І. Розвиток зв’язного мовлення школярів: Навчальний посібник. – К.: ІЗМН, 2007. – 92 с.
- Мацько Л.І. Текст як об’єкт лінгводидактики в аспекті проблем мовної освіти / Л. І. Мацько // Вісник Черкаського університету. – Серія: Педагогічні науки. – Черкаси, 2014. – Вип. 54. – С. 10–14.
- Пономарьова К. І. Компетентнісний підхід до перевірки усних видів мовленнєвої діяльності молодших школярів // Початкова школа. – 2009. –№ 12. – С. 6–14.