Вікторія Барська,
магістрантка факультету початкової освіти
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини,
Україна
На сучасному етапі в Україні відбувається реформа освіти, ведеться пошук нових засобів та прийомів оптимізації освітнього процесу, мета якого – підвищити ефективність професійного навчання на основі національних надбань та усталених міжнародних традицій. Відродження національної школи передбачає інтеграцію всіх елементів системи професійної педагогічної освіти з тим, щоб забезпечити освітню галузь фахівцями, здатними спрямовувати професійну діяльність, що ґрунтується на гуманістичних та демократичних засадах, на всебічний розвиток та самореалізацію молодого покоління, готового до викликів і вимог міжнародного економічного простору [2].
Професійне становлення і розвиток педагогів відіграють важливу роль у реформуванні освіти, її адаптації до вимог міжнародного освітнього простору. Саме тому спосіб організації неперервної професійної педагогічної освіти і зростаючі потреби в спілкуванні між людьми з різними мовами та культурними традиціями має та завжди матиме вагомий вплив на освіту і розвиток суспільства в цілому.
Соціалізація індивіда й реалізація його якостей та результатів діяльності відбувається через спілкування як вроджену потребу людей. Це й викликає ту увагу, яка приділяється спілкуванню з давніх часів і до наших днів.
Велику роль спілкування в розвитку людини відзначали ще в античності. Давні мислителі вбачали у спілкуванні могутній засіб самопізнання особистості. Значну увагу до сфери взаємодії наставника й вихованців виявляли такі прогресивні діячі та педагоги ХVІ - ХІХ ст., як А. Дістервег, Я. Коменський, К. Ушинський та інші.
У 20-30 рр. проблема спілкування інтенсивно досліджувалась й активно розв’язувалась у практиці виховання. Найбільш послідовно ці питання розглядались у працях П. Блонського, А. Макаренка та інших педагогів-дослідників, що підкреслювали важливу роль спілкування у вихованні.
В останніх працях В. Сухомлинського ця проблема є однією з центральних. Незважаючи на те, що спілкування не стало в його працях предметом спеціального аналізу, він висловив багато цікавих думок з приводу форми та стилю педагогічного спілкування, формування колективу.
Феномен спілкування є надзвичайно багатим за своїми виявами, тому виступає об’єктом вивчення багатьох галузей знання. До нього виявляють інтерес філософи, психологи, педагоги, соціологи, медики, лінгвісти. Це пов’язано з тим, що без спілкування неможливе існування і розвиток як суспільства, так і особистості.
Процес спілкування як суб’єкт-суб’єктна взаємодія пред’являє до комунікантів специфічні вимоги, тобто володіння вміннями й навичками комунікації, а також припускає наявність в особистості певної якісної характеристики її як суб’єкта спілкування. Це ті характерологічні якості, які дозволяють людині успішно приймати й передавати інформацію, взаємодіяти з іншими людьми.
Особливого значення у спілкуванні на нашу думку є уміння особистості керувати емоціями. Психологи стверджують, що емоційні ресурси людини обмежені, і якщо в одних ситуаціях вони витрачаються надто щедро, то в інших починає відчуватися їх дефіцит, що відповідає закону емоційної константності, за яким емоційність людини є постійною величиною, тоді як сила та тривалість емоцій в кожній конкретній ситуації може суттєво змінюватися [1].
Для того, щоб знайти своє місце серед людей, на думку Є. Мелібруди, необхідно мати 3 групи вмінь:
1) уміння розуміти людей та їх взаємини;
2) уміння впливати на іншу людину і допомагати їй;
3) уміння розв’язувати проблеми та конфлікти.
Уміння розуміти людей пов’язане з умінням установлювати зв’язки між власною поведінкою й реакціями інших та вмінням установлювати зв’язки між вчинками оточуючих та своїми вчинками, оскільки воно допомагає адекватно розуміти людей. Таке вміння залежить від того, наскільки партнери усвідомлюють і сприймають самих себе, намагаються приховати від інших свій внутрішній світ або нав’язати оточуючим хибне уявлення про себе. Є. Мелібруда стверджує, що розумінню іншої людини допомагає вміння бачити те, що всередині, як більш цінне, ніж просте спостереження за поведінкою людини. Це вміння, на думку вченого, ще називають емпатією. Для цього необхідні розвинуті уява і фантазія, без яких ми не відчуємо, що переживає даний суб’єкт, до чого він прагне, як оцінює світ та самого себе [1].
В умінні впливати на іншу людину та допомагати їй дослідник виділяє два види обставин. Перша виникає в ситуації, коли індивід не може самостійно впоратися із своїми проблемами. Прикладом другої, менш гострої ситуації, може бути момент важкого вибору прийняття життєво важливого рішення чи пошуку більш оптимального способу життя тощо.
Найбільш розповсюдженими у повсякденному житті формами надання допомоги є добрі поради та підтримка. Але вони здаються ефективними тільки ззовні, а насправді недостатньо полегшують життя. Більшу цінність мають такі стосунки з людиною, які допомагають їй самій справлятися із своїми проблемами. Уміння надавати допомогу в деякій мірі пов’язано з умінням її приймати, а це, на думку Є. Мелібруди, не так легко для деяких людей. В основі здатності впливати на інших людей лежать уміння розширювати контакти, побудовані на взаємодії та співробітництві.
У міжособистісних стосунках неминуче виникають труднощі та конфлікти. Вони є часткою нашого життя. Тому одним з найнеобхідніших комунікативних умінь є вміння розв’язувати проблеми та конфлікти. Побутує думка, що конфлікт – це щось небезпечне, що треба за будь-яку ціну уникати конфліктів. Натомість чеський психолог наголошує, що спільне успішне розв’язання конфліктів може зблизити людей більш, ніж багато років, проведених у «взаємному обміні люб’язностями». Одним з найважливіших елементів уміння розв’язувати конфлікти є здатність повністю усвідомлювати масштаби та деталі розбіжностей і відкрито обговорювати їх з партнерами [1].
Отже, як свідчать дослідження, спілкування відноситься до найважливіших умінь, які відбивають специфічні риси розумової діяльності особистості.
Список використаних джерел
1. Мелибруда Е. Я–Ты–Мы–Вы: Психология возможного улучшения общения: Пер. с чеш. М.: Прогресс, 1986. 225с.
2. Мукан Н. В. Неперервна педагогічна освіта вчителів загальноосвітніх шкіл: професійне становлення та розвиток (на матеріалах Великої Британії, Канади, США) : монографія. Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2010. 284 с.