Людмила Красюк,
к. пед. наук, доцент кафедри
педагогіки, теорії і методики початкової освіти
ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»,
Україна
Стан здоров’я дитячого населення є інтегральним показником суспільного розвитку, відображенням його соціально-економічного, екологічного й морального благополуччя, чинником впливу на науковий, культурний та здоров’язбережувальний потенціал країни. Посилення уваги до здоров’я молодших школярів зумовлено модернізаційними зрушеннями в системі освіти, в контексті розвитку у вітчизняних навчальних закладах здоров’язбережувального виховного середовища.
Молодший шкільний вік має важливе значення для формування фізичного і психічного здоров’я, адже у віці 7-10 років відбувається інтенсивний розвиток і формування функціональних систем організму, формується характер, закладаються основні риси особистості. Саме на цьому етапі варто сформувати у молодших школярів базу знань і практичних навичок відповідального ставлення до здоров’я, осмислену потребу в регулярних заняттях фізичною культурою і спортом, загартовування, правильний режим, правильне харчування, відсутність поганих звичок тощо.
Процес формування позитивного ставлення дітей молодшого шкільного віку до власного здоров’я надзвичайно складний, залежить від багатьох чинників і визначається комплексом певних чинників. В їхній основі – створення особливого стилю валеологічних відносин між педагогами і вихованцями, продумана система взаємодії з учнями, що сприяє оздоровленню атмосфери шкільного життя та формуванню в учнів позитивного ставлення до себе, своїх близьких, людей взагалі [2].
У процесі формування навичок здорового способу життя вчителі мають керуються такими пріоритетами: вірити в цінність кожної дитини, дотримуватись конфіденційності, надавати позитивну інформацію; бути порадником, а не моралістом, поважати думку й позицію дитини, акцентувати увагу дитини на власних позитивних рисах, характеристиках і здобутках.
Учителі працюють за індивідуальними планами, змістовна наповнюваність яких відповідає віковим особливостям учнів і спрямована на виховання у них ціннісного ставлення до себе, родини, людей, до праці, до природи, до культури і мистецтва, до держави. Ціннісне ставлення до себе передбачає сформованість у особистості вміння цінувати себе як носія фізичних, духовно-душевних та соціальних сил. Воно є важливою умовою формування в учнівської молоді активної життєвої позиції [5].
Учіння, як і будь-яка інша діяльність, здійснюється під впливом певних стимулів, спонукань, які є рушійними силами навчально-пізнавальної активності учня. Такими спонукальними стимулами є потреби, інтереси, переконання, ідеали, ціннісні орієнтації, уявлення учня про себе. Вони утворюють мотивацію навчальної діяльності (або мотиваційну сферу) молодшого школяра.
Молодший шкільний вік – дуже короткий відрізок в житті дитини. Але він має вирішальне значення для розвитку особистості. Із зовсім безпорадної істоти дитина перетворюється у відносно самостійну, активну особистість. Розвиваються всі сторони психіки дитини, закладається фундамент для діагностики та корекції рівня розвитку, для подальшого шкільного навчання і виховання.
У зв’язку з цим Н. Басюк зазначає, що у молодших школярів відповідальність виявляється у формі почуття відповідальності за себе (як здатність розуміти й переживати відповідність результатів своїх дій необхідній меті, нормативам).
Отже, почуття відповідальності молодших школярів – це інтегральне особистісне, яке проявляється в здатності усвідомлено брати на себе прості зобов’язання, чітко дотримуватися їх виконання і передбачати наслідки власних дій.
Оскільки відповідальне ставлення до здоров’я є нічим іншим, як емоційно-забарвленим усвідомленням відповідальності за власне здоров’я, саме із розвитком здатності до усвідомлення та узагальнення власних переживань у молодшого школяра воно стає доступним для самооцінки, постає засобом саморозвитку і стимулом формування здорового способу життя. Дослідження дослідників показали, що від початку до завершення молодшого шкільного віку зростає міра інтернальності у ставленні до здоров’я, розвивається відповідальність як якість ставлення до здоров’я. Відповідальне ставлення до здоров’я перебуває в зоні найближчого розвитку молодшого школяра і досягає вікового максимуму на кінець навчання в початковій школі.
Формування відповідальності у ставленні до здоров’я відбувається за умови адекватності виховних впливів, що включають створення когнітивних і емоційних передумов, формування власного досвіду переживання відповідальності та відповідальної поведінки. Змусити школяра бути відповідальним неможливо, оскільки моральні норми суспільства включаються в саморегуляцію поведінки тільки тоді, коли вони стають внутрішнім законом, суб’єктивно значущим надбанням особистості. Це можливе лише за умов включеності індивіда в цей процес як активного суб’єкта [4].
Т. Бойченко, досліджуючи освітній процес з точки зору здоров’язбереження, констатує, що інтенсифікація й екстенсифікація сучасного освітнього процесу в школі, ускладнення програм зі шкільних дисциплін, невідповідність методик і технологій навчання віковим та функціональним можливостям школярів, нераціональна організація освітнього процесу (перевантаження навчальними матеріалами як на уроках, так і при виконанні домашніх завдань), велике сумарне добове навантаження на нервову систему негативно впливають на всі компоненти здоров’я учнів: уповільнюється розвиток; виснажуються адаптаційні резерви організму; у школярів відбувається зростання хронічних і так званих «шкільних» хвороб; з’являється втома; деформується мотиваційна сфера; обмежуються успіхи в навчанні [1].
«Гімнастика, фізичні вправи, ходьба повинні надійно увійти в повсякденний побут кожного, хто хоче зберегти працездатність, здоров’я, повноцінне і радісне життя [6, с. 16]». Цей стародавній вислів Гіппократа в наш вік проникнення у всі сфери діяльності науково-технічного прогресу стає вищою мірою актуальним. Адже так звані «хвороби цивілізації» тісно пов’язані з ігноруванням фізичної культури. Малорухомий спосіб життя, нераціональне харчування, роблять організм людини беззахисним перед різного роду хворобами.
На сьогоднішній день висловлення С. Омельченко є актуальним, шо у суспільстві, побудованому на гуманістичних і демократичних засадах, здоров’я людини є вищою цінністю, найважливішим надбанням держави, а здоров’я дитини – в першу чергу. Це один з головних пріоритетів, основа і запорука прогресу суспільства і держави. Здоров’я дітей молодших класів у будь-яких соціально-економічних і політичних ситуаціях є найактуальнішою проблемою і предметом першочергової важливості. Нація, що не дбає про здоров’я своїх дітей, приречена на вимирання. Дитяче здоров’я не може бути принесеним у жертву – ні хворій економіці, ні руйнуванню моральних основ суспільства [7].
Спостереження Н. Бібік свідчать про те, що багато хто з учнів молодшого шкільного віку не буває після школи на свіжому повітрі, що приблизно у кожного третього учня перерва між класними і домашніми заняттями не перевищує півтори години. Наслідком «сидячого» життя можуть бути такі дефекти фізичного розвитку, як порушення осанки, слабкість опорно-рухового апарату, ожиріння. Відсутність постійного фізичного навантаження негативно впливає на розвиток серцево-судинної системи, серйозно знижує розумову працездатність, погіршує пам’ять [3].
На це звернув увагу ще К. Ушинський. Він писав: «найважливішою умовою, що підвищує роботу пам’яті, є здоровий стан нервів, для чого необхідні фізичні вправи, гімнастика, прогулянки на свіжому повітрі і взагалі все, що зміцнює нерви, має більше значення для здоров’я пам’яті, ніж різноманітні мнемонічні підстановки [8, с. 211] ».
У сучасній школі, на жаль, все ще відчутна традиційна неувага до здоров’я, здорового способу життя і формування потреби відповідального ставлення до здоров’я. Критерії здоров’я або практично не беруться до уваги, або залишаються другорядними при оцінюванні якості і наслідків освіти. Незадовільні результати збереження фізичного і психічного здоров’я дітей свідчать про неефективність практичної роботи педагогів з формування гармонійної особистості.
Нажаль, лише уроків основ здоров’я для забезпечення оздоровчого впливу школи на дитину недостатньо. Тому кожен навчальний заклад має впроваджувати в освітній процес власні концепції, а саме: збільшення рухової активності учнів під час уроків та в позаурочний час (години здоров’я, фізкультпаузи та фізкультхвилинки), організація позакласних заходів щодо формування навичок здорового способу життя (виховні години, спортивні свята), робота спортивних секцій у школі.
Таким чином, проблема формування відповідального ставлення до здоров’я дітей молодшого шкільного віку формування освіченої, фізично та соціально здорової творчої особистості є найактуальнішою проблемою сучасного суспільства. Серед традиційних цінностей українського народу завжди вагоме значення мали здоров’я та фізична досконалість. Національний ідеал здоров’я зумовлювався системою національних традицій. Однак сьогодні виховання у молодого покоління дбайливого ставлення до свого здоров’я можливе лише шляхом інтеграції знань про здоровий спосіб життя в базові дисципліни, а також виховання свідомого ставлення учнів до здорового способу життя.
Список використаних джерел
1. Бойченко Т. Є. Як виростити дитину здоровою : посібник для батьків. Київ : Премєр-медіа, 2001. С. 65.
2. Бікеєва А. Поради стосовно самого себе Відкритий урок. 2007. № 3. С. 56.
3. Бібік Н. «Основи здоров’я» в початковій школі Початкова школа. 2005. №10. С. 42 – 43.
4. Василенко Н. Зарубіжна школа про здоровий спосіб життя. Шлях освіти. 1999. № 1. С. 18.
5. Гончаренко М. С. Валеологічне розвантаження школярів протягом навчального процесу. Валеологія. 1999. № 9. С. 12.
6. Гиппократ. О здоровом образе жизни. Избранные книги. – М.; Госуд. изд-во биологии и медицинской л – ры. 1996. 217 с.
7. Омельченко С. О. Здоров’я людини та його джерела. Рідна школа. 2007. № 7-8. С. 21.
8. Ушинский К. Д. Собрание сочинений. Москва., 1950. т. 10. 369 с.