Павло Дячук,
кандидат педагогічних наук, доцент кафедри теорії початкового навчання
Людмила Перфільєва,
кандидат біологічних наук, доцент кафедри теорії початкового навчання
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини,
Україна
Мета дослідження: еволюція природознавчої освіти.
У 60-ті роки в Росії загальне піднесення громадської думки вимагало виховання в молодого покоління матеріалістичного пояснення явищ природи.
Зубріння термінів систематики нікого не задовольняло. В цей час відбулася освітня реформа, яка завершилась у 1864 році виходом таких документів: «Статуту гімназій та прогімназій», «Положення про початкові народні училища». Певні права щодо їх керівництва отримували земства, які зробили вагомий внесок у розбудову початкової освіти.
В Україні вагомою подією цього часу було утворення Новоросійського університету (1865р.), який став науково-навчальним центром Одеського навчального округу [2].
У 60-70-х роках XIX століття педагогічну теорію збагачують видатні педагоги М. І. Пирогов, К. Д. Ушинський, педагогічні погляди яких пройняті гуманізмом, демократизмом і патріотизмом. Видатний методист і педагог у галузі початкового навчання К Д. Ушинський виступив на захист шкільного курсу природознавства. Він вимагав вивчення природознавства в школах, починаючи з початкових класів, оскільки воно розвиває логічне мислення, привчає до спостережливості і наочно показує зв’язок теорії з практикою.
Великого значення К .Д. Ушинський надавав учительській професії. У статті «Проект учительської семінарії» великий педагог центральне місце відводив педагогіці і методиці початкового навчання для підготовки вчителів початкових класів. Він боровся за створення педагогічних факультетів при університетах. Особливого значення він надавав педагогічній практиці, яка проводилась у народній школі при семінарії [4]. У шкільній практиці певна роль відводилась ручній праці.
В Україні вперше у 1865 році у Хотинському повітовому училищі Одеського учбового округу була введена ручна праця. З’являються методичні вказівки щодо організації сільськогосподарської праці у школі.
У парафіяльній школі давалися основні відомості із землеробства, садівництва, а також викладалось природознавство. У жіночих школах вивчалося молочне господарство, шиття, домашнє господарство. У цей період видавались відповідні рекомендації для вчителів початкових класів [3].
У рекомендаціях наведено приклади для вправляння дітей у розмові про свійські тварини. При цьому подано питання і відповіді. Разом з тим учитель проводив роботу, спрямовану на охорону тварин.
Для викладання географії в школах було видано кілька підручників та посібників. Щоб допомогти вчителю викладати географію, Ф. Лівановим видана хрестоматія, в якій підібрано цікавий матеріал про небо, землю, зірки, зміни, що відбуваються в різні пори року тощо. Всі явища, що описуються в посібнику, причинно обумовлені.
Аналіз літературних джерел свідчить, що у XIX столітті в Росії в методиці природознавства існувало два напрямки: метафізичний «любеновський» та еволюційно-матеріалістичний «гердовський».
Незважаючи на вагомий вклад у розвиток освіти передових вчених-природодослідників, педагогів, при викладанні природознавчих дисциплін у школі дотримувались в основному систематичного напряму.
Наприкінці ХІХ ст. з’являються праці О. Герда – відомого вченого методиста-природодослідника. О. Герд піддав критиці існуючий на той час систематичний напрям у викладанні природознавства і висунув ряд нових положень у цій галузі. Зокрема, він запропонував перебудувати весь курс природознавчих наук на еволюційно-біологічній основі, враховуючи при цьому зв’язок організмів з навколишнім середовищем. Він виступав проти любеновської школи, яка звертала увагу лише на зовнішні ознаки, і викладання від цього ставало сухим, вбивало у дітей інтерес до навчання.
У своїй книзі «Предметні уроки» О. Герд писав: «Ці описи знайомили учнів лише з рядом непотрібних і нецікавих фактів: перераховуванням чашолистків, пелюсток, тичинок і маточок, очей, ніг, пальців...» [1, с.10].
О. Герд своїми роботами покладає початок науковій методиці викладання природознавства. Він доповнює систему природничо-наукових знань, яка була у свій час запропонована В. Зуєвим, завершує її і вперше науково обґрунтовує.
При побудові шкільного курсу природознавства О. Герд пропонує такий розподіл предметів у навчальному плані школи: 1) неорганічний світ; 2) рослинний світ; 3) тваринний світ; 4) людина; 5) історія землі. У першому класі пропонував ввести короткий курс про будову і життя людського тіла.
Вчений вважав природознавство одним з найважливіших предметів у школі особливо в початковій. Тому він гаряче пропагував введення природознавства у початкову школу. Для початкової школи – створив новий предмет «Нежива природа», яка об’єднувала відомості про землю, повітря і воду. Він написав до цього курсу підручник для початкових класів під назвою «Мир божий».
О. Герд видав методичний посібник для вчителів початкових шкіл «Предметні уроки». У цій першій методиці він дає детальні вказівки, як вчити дітей за книгою «Мир божий». Для цього були розроблені уроки, екскурсії, практичні, самостійні заняття та домашні завдання експериментального характеру. Він написав також посібник «Перші уроки мінералогії» та «Підручник мінералогії». У цих працях О. Герд висловив свої міркування стосовно організації навчального процесу і дав методичні рекомендації щодо проведення уроків природознавства.
Методист вважав, що при вивченні предметів неживої і живої природи учні повинні під керівництвом учителя спостерігати, порівнювати, описувати, обмірковувати спостережувані факти і явища, робити висновки та узагальнення і перевіряти їх простими доступними дослідами. Тому, зберігаючи основи любеновського методу, О. Герд запропонував замість описування рослин, тварин, чому надає Любен перевагу, взяти за основу спостереження за життям тварин і рослин у школі і на екскурсіях, самостійне визначення зібраних під час екскурсій об’єктів. У своїх працях О. Герд на перше місце висував методи викладання, які б розвивали самостійність мислення, спостережливість, пізнавальний інтерес. Він указував, що природу потрібно не описувати, а пояснювати: тварини і рослини потрібно розглядати у зв’язку з середовищем. З цією метою у початковій школі пропонував проводити екскурсії, практичні роботи по вивченню об’єктів з природознавства.
Цікаві вимоги О. Герд ставив до викладача, які актуальні й зараз:
1. Викладач повинен заздалегідь обдумати курс і привести його у відповідність з числом уроків.
2. Викладачеві необхідно напередодні скласти конспект уроку, старанно обмірковуючи способи, якими найзручніше довести дітей до ясного розуміння всього уроку. Таке викладання, коли говорить в основному учитель, а учні залишаються пасивними, дає мало користі.
3. Для проведення предметних уроків учитель повинен мати різні колекції в декількох примірниках та різне обладнання.
4. Увагу учнів у класі слід збуджувати головним чином інтересом до предмета, посильною роботою і частими відповідями.
5. Викладання повинно мати характер жвавої бесіди. До речі, у підручнику мінералогії після кожної глави містилися питання, які допомагали учню засвоїти й узагальнити одержані знання.
Для початкових класів О. Герд випустив також “Краткий курс естествоведения” – посібник для дітей 1-3 класів середньої школи (для гімназії). Він складається з трьох частин:
1) земля як член сонячної системи: земна кора, повітря, вода. Хімія землі;
2) про рослини;
3) про тварини, у висхідному порядку, починаючи від амеби.
Незважаючи на позитивні зрушення, які ввів О. Герд, в його методиці ми помічаємо ряд недоліків, а саме: він прагнув побудувати шкільне природознавство на «природничій системі», яку вводив у всіх курсах природознавства незалежно від типу школи і віку учнів, за винятком, безумовно, узагальнюючого курсу, який автор визнавав доступним лише в старших класах середньої школи.
Розглядаючи окремі предмети природознавства в «природному Порядку», О. Герд вимушений був усю ботаніку, яка включала важкі питання, такі як утворення органічних речовин в рослинах, віднести до одного з молодших класів середньої школи. Розуміючи, що без хімії розглянути питання фотосинтезу неможливо, О. Герд у курсі «неорганічного світу» розглядає «хімію землі», знайомить учнів з «хімічними елементами», з «типами сполучень» тощо, що для учнів початкових класів є надто складним матеріалом.
Незважаючи на зазначені недоліки, роль О. Герда, талановитого педагога, в розвитку методики викладання природознавства надзвичайно велика. Він належить до числа видатних російських природодослідників-методистів. Його праці мали велике значення в розвитку методики викладання природознавства і в поліпшенні викладання цього предмета в школі, про що свідчить той факт, що багато висловлених ним думок не втратило свого значення й дотепер.
Вся його строго продумана методична система планомірно розвиває світогляд і навички самостійної роботи учнів шляхом безпосереднього вивчення об’єктів природи у школі, вдома, на екскурсіях. Він розробив такі форми організації навчальної роботи з природознавства в початкових класах, як предметні уроки, екскурсії в природу, лабораторні заняття. Його книга «Земля, повітря, вода» і методичний посібник до неї «Предметні уроки» протягом піввіку були основними посібниками вчителя при викладанні курсу неживої природи.
О. Герд у побудові курсу природознавства і методах вивчення його на багато років випередив західноєвропейську методичну думку, сміливо й рішуче пересягнув через цілу епоху і своїми вимогами виховання на основі формування певного світогляду, згідно із сучасним станом природничих наук входить у наш час. Тому-то О. Герд заслужено вважається засновником методики викладання природознавства. У цей період знову спостерігається прояв інтересу до шкільного природознавства.
Проте у 70-х роках XIX століття правлячі кола Росії всіх, хто займався природознавством, звинувачували у вольнодумстві, атеїзмі. Це призвело до того, що в 1871 році природознавство було виключено з молодших класів і перестало існувати як обов’язковий предмет у гімназії. Офіційно природознавство було виключено із гімназій у 1890 році, дещо воно збереглося в навчальних планах жіночих та військових гімназій, реальних та міських училищ.
У працях Б. Всесвятського зазначено, що таке ставлення до шкільного природознавства було не лише в Росії, а й у Німеччині, в Англії та інших європейських країнах.
Ретроспективний аналіз становлення методики викладання природознавства у ХІХ ст. дає змогу визначити основні напрямки її розвитку: утилітарно-реалістичний; систематичний; біологічний, що відбиває досягнення біологічної та педагогічної наук.
Список використаних джерел
1. Герд А. Я. Предметные уроки. – Изд.ІV. С.-Пб, 1910 / Предисловие. С.10.
2. Дем’яненко Н. М. Загальнопедагогічна підготовка вчителя в історії вищої школи України (ХІХ – перша чверть ХХ ст.) : дис…д-ра пед. наук : 13.00.04. / К., 1999. 469с.
3. Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні: Нариси. (Х – поч. ХХ ст.) / Гончаренко С. У., Калениченко Н. П., Ярмаченко М. Д. та ін. К.: Радянська школа, 1991. 384с.
4. Ушинський К. Д. Проект учительської семінарії / Твори: В 6-ти т. Т.1. К.: Радянська школа, 1954. С.242-267.