Заєць Олена
Київський університет імені Бориса Грінченка, Педагогічний інститут
Науковий керівник: к. п. н., старший викладач Антипін Є. Б.
Актуальність. Відомо, що соціалізація – це процес присвоєння, придбання соціального, тобто процес, результатом якого є включення соціального до структури особистості. Соціалізація повинна починатися в дитинстві, коли на 70% формується людська особистість. Важливу роль у цьому процесі відіграє соціальне середовище, адже воно визначає якою дитина виросте. Першим та природним чинником тут виступає сім᾿я, де на нашу думку, на соціалізацію дитини впливає атмосфера взаємовідносин у сім᾿ї, психологічний клімат, ставлення один до одного та до інших людей.
Наступним середовищем для дитини є заклад дошкільної освіти, де вона продовжує отримувати елементарні знання, уміння, навички, набувати життєвого соціального досвіду. Саме тому, що сім᾿я і заклад дошкільної освіти являють собою два важливих інститути розвитку, соціалізації й виховання дитини, виникає потреба їх взаємодії на умовах партнерства. Ініціаторами його встановлення на нашу думку має виступати заклад дошкільної освіти, оскільки педагоги професійно підготовлені до освітньої роботи та повинні усвідомлювати, що така співпраця потрібна в інтересах дитини. В цьому необхідно переконати батьків.
У Базовому компоненті дошкільної освіти підкреслено, що завдяки спілкуванню з дорослими, як носіями суспільно-історичного досвіду людства, в дитини з’являються інтерес та вміння розуміти інших, долучатися до спільної діяльності з однолітками та дорослими, об’єднувати з ними свої зусилля для досягнення спільного результату, оцінювати власні можливості, поважати бажання та інтереси інших людей. Взаємодія з іншими людьми є своєрідним видом входження дитини в людський соціум, що вимагає уміння узгоджувати свої інтереси, бажання, дії з іншими членами суспільства [1].
Теоретичні засади соціогенезу розвитку особистості частково охарактеризовані в працях педагогів і психологів Л. Виготського, О. Запорожця, С. Рубінштейна, Д. Ельконіна. Експериментальний аналіз специфіки батьківсько-дитячих стосунків досліджували О. Косарьова, О. Захарова. Серед учених, які суттєво вплинули на дослідження проблеми соціалізації, слід назвати Е. Еріксона, Ч. Кулі, Дж. Міда, З. Фрейда та ін.
Метою нашого дослідження є формування соціальних компетентностей у дітей дошкільного віку на основі партнерської взаємодії з батьками в умовах організованого освітнього процесу у закладі дошкільної освіти.
Завдання першого етапу нашого дослідження полягало у визначенні рівня сформованості соціальних компетентностей у дітей старшого дошкільного віку з використанням розвивального середовища закладу дошкільної освіти. Робота проводилася за такими критеріями: когнітивний, емоційний, поведінковий. За результатами проведених діагностичних методик з дітьми за розробленими попередньо критеріями сформованості у старших дошкільників соціальної компетентності засобами розвивального середовища було визначено три її рівні: достатній, середній, високий.
Аналіз отриманих результатів дозволив зробити висновки про те, що лише 15 % експериментальної групи (Е) та 20% контрольної групи (К) мають високий рівень соціальної компетентності набутої у розвивальному середовищі. Середній рівень сформованості означеної компетентності визначило 35 % дітей в групі та 40% в групі К. 50% дітей в групі Е та 40% в групі К старших дошкільників мають низький рівень сформованості соціальної компетентності.
На другому етапі дослідження нами були використані методики діагностики основних показників образу «Я»; опитувальні методи: бесіди, анкетування батьків; спостереження ситуації спілкування дітей з членами сім᾿ї, вивчення результатів дитячої діяльності та зроблений аналіз особливостей соціальної пристосованості дитини дошкільного віку. Результати дослідження засвідчують, що переважаючий стиль виховання в тій чи іншій сім'ї впливає на становлення самооцінки дошкільника. Дані висновки можна підтвердити результатами досліджень методики «Сходинки» та анкетування батьків. Так, як прослідковується співвідношення показників авторитетного стилю виховання (80%) та рівня самооцінки дітей (40 % – адекватна самооцінка та 40% – завищена самооцінка). За результатами бесід з батьками, нами зроблений висновок, що більшість усвідомлюють, що потребують кваліфікованої і доброзичливої допомоги з боку вихователів. Саме цим пояснюється необхідність партнерської взаємодії сім᾿ї та закладу дошкільної освіти з метою формування соціальних компетентностей дошкільнят.
Таким чином, виховання в сім᾿ї та робота педагогів у закладі дошкільної освіти доповнюють один одного, в результаті чого у дитини формуються соціальні компетентності. Виконане дослідження не вичерпує в повній мірі всіх аспектів цієї багатогранної проблеми. Доцільно було б звернути увагу на розробку нових способів взаємодії закладу дошкільної освіти і сім᾿ї як цілісної системи з проблем соціалізації дітей у сім’ї.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Базовий компонент дошкільної освіти / науковий керівник А. М. Богуш. К. : Видавництво, 2012. С. 6.
- Богуш А. М. Діти і соціум: Особливості соціалізації дітей дошкільного та молодшого шкільного віку/ А. М. Богуш, Л. О. Варениця. – Луганськ: «Альма-матер», 2006.-221 с.