Марущак Галина
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: д. п. н., професор Кучай О. В.
Сьогоднішні умови життя в Україні характеризуються дегуманізацією суспільства, домінуванням матеріальних цінностей, втратою значущості загальнолюдських моральних цінностей та виховних ідеалів, нерозуміння та невміння взаємодіяти людей один з одним на основах довіри, щирості, взаємодопомоги. Замість співіснування з природним світом, людство створило світ штучний, де панують гроші, прагнення до влади, право сильного, корисливість. Все це створює загрозу всезагальної бездуховності, що актуалізує питання творення суспільних практик моральності відносин на всіх рівнях життя. Нагальною стає проблема усвідомленого ставлення особи до себе як суб’єкта життєвості та до системи цінностей, що здатні сформувати гідний рівень духовного досвіду, а отже, утвердити гідність особи як їхнього носія і свідомого творця духовних цінностей.
Особливо актуальною стає проблема культивування національних, культурних, духовно-моральних цінностей сьогодні, коли в країні панує розбрат, насильство, вбивство громадян, зрада національним ідеям України.
Тому першочерговим завданням держави є виховання всебічно розвиненої особистості дитини, її високих духовно-моральних якостей, культури, патріотизму, поваги і любові до культурно-історичного надбання українського народу та загальнолюдських цінностей. Перед системою освіти стоїть непросте питання – вирішення проблеми бездуховності, байдужості, ворожого ставлення до оточуючих, егоїзм, корисливість, замкнутість і відчуження сучасної особистості. Вирішення цих проблем великою мірою залежить від різноманітності напрямів виховної роботи, впровадження її у навчальний процес, пошуку інноваційних форм і методів морального виховання дітей, майстерного володіння педагогами методикою виховної роботи. Саме цим завданням відповідають нормативні документи держави: Закон України «Про освіту» (1991) [1], «Про дошкільну освіту» (2001) [2], «Про охорону дитинства» (2001) [3] тощо.
Проблеми морального виховання мають бути головною турботою кожної людини і всієї спільноти в цілому. З погляду актуальності цих проблем необхідно використовувати різні шляхи та засоби, які можуть впливати на процес морального становлення.
За визначенням А. І. Кузьмінського, виховання – це, по-перше, соціально і педагогічно організований процес створення оптимальних умов для формування людини як особистості. По-друге, це вплив вихователя на вихованця з метою формування в нього бажаних соціально-психологічних і фізичних якостей [4, с. 68].
Моральне виховання – це виховний вплив школи, сім’ї, громадськості, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі та практичної діяльності.
Методологічною основою морального виховання є етика – наука про мораль, її природу, структуру і особливості походження. Мораль – це система принципів, норм і правил, які регулюють поведінку людини в суспільстві, роблять її правильною. Поняття «моральний», «моральність» використовують, коли мова йде про конкретний вчинок, практичну сторону стосунків. Отже, мораль, етику і моральність не можна вважати синонімами.
М. Г. Стельмахович з моральним вихованням пов’язував такі категорії як «дух», «душа», «духовність». На його думку духовність – «це сукупність психічних явищ, що характеризують внутрішній, суб’єктивний світ людини, основні риси культурної спрямованості особистості – її життєві інтереси, переконання, погляди, ідеали, світогляд, ставлення до життя, до інших людей, до своїх обов’язків і до самої себе, її осмислення, бажання, воля, естетичні і моральні почуття»[5, с.184]. Тому, на думку педагога, цілком справедливе вживання терміну «духовно-моральне виховання».
В. О. Сухомлинський в основу морального виховання особистості поклав не ідеологію, як білшість тогочасних культурних діячів, а організовану й цілеспрямовану діяльність снаправлену на формування у дітей моральної свідомості, моральних почуттів, навичок і звичок поведінки [6, с. 125].
Результати морального виховання характеризуються поняттями «мораль», «моральність», «моральна свідомість», «моральні почуття», «моральні переконання», «моральна спрямованість» та ін.
Все це загалом формує моральну культуру особистості: етичне мислення, культура почуттів і культура поведінки, які визначають рівень опанування вихованцем морального досвіду суспільства, спроможність цілеспрямовано й послідовно дотримуватися моральних цінностей, норми, принципи та готовність до постійного самовдосконалення. Від рівня моральної культури залежитья моральний ідеал, джерелами якого в українському суспільстві є народна мудрість, найкращі традиції та цінності народної педагогіки, національні традиції родинного виховання, знання з різних галузей наук, власна активна діяльність вихованця і загальнолюдські цінності [29].
У результаті вихованець має навчитись самостійно розв’язаувати моральні проблеми, володіти моральною саморегуляцією та здобути моральну зрілість, що проявляється у формуванні людини-громадянина – суб’єкта діяльності, вірного сина українського народу, спроможного і здатного зробити свідомий моральний вибір.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Закон України «Про освіту» від 23.05.1991 № 1060-XII. Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1060-12
- Закон України «Про дошкільну освіту» від 11.07.2001 № 2628-III. Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2628-14
- Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402- III. Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2402-14
- Кузьмінський А. І. Педагогіка: Підручник. 2-ге вид., перероб. і доп../ А. І. Кузьмінський, В. Л. Омеяненко. Київ : Знання-Прес, 2004. 445 с.
- Стельмахович М. Г. Українська родинна педагогіка. Київ, 1996. 327 с.
- Овчарова О. Ідеї В. О. Сухомлинського про моральне виховання школярів на сторінках вітчизняних періодичних видань. Науковий вісник Чернівецького університету. Чернівці:Чернівецький нац. ун-т, 2011, Вип. 571. Педагогіка та психологія. С. 124–128