Муковоз Вікторія
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: д. п. н., професор Кучеренко І. А.
Концептуальні положення, запити сучасного суспільства й державні вимоги до реформування мовної освіти в Україні спрямовані на підвищення загальномовної та мовленнєвої культури громадян. Основною метою Нової української школи є розвиток комунікативної компетентності особистості, формування учня-мовця, здатного до самопізнання, саморозвитку, самореалізації і творчої праці.
Ідея необхідності всебічного розвитку мовної особистості відображено в Національній доктрині розвитку освіти в Україні, Концепції розвитку педагогічної освіти, Державному стандарті початкової загальної освіти, де зазначено, що нині зростає роль уміння вчитися, здобувати інформацію з різних джерел, засвоювати, критично осмислювати й оцінювати, а також застосовувати її. З урахуванням цього пріоритетним стає питання формування мовленнєвої компетентності молодшого школяра як провідного компонента структури загальної підготовки й розвитку особистості.
Питання формування мовленнєвої компетентності – одне з основних завдань учителя початкових класів. Мовленнєві знання, вміння та навички необхідні для ефективного здійснення мовленнєвої діяльності в умовах міжособистісної взаємодії, в різних ситуаціях спілкування: з різною метою, в різних умовах, з різними співрозмовниками. На уроці української мови нині основна увага зосереджується на мовленнєвій діяльності учнів. Одночасно молодшими школярами засвоюється мовний матеріал і формуються їхні мовно-мовленнєві вміння. Навчання відбувається безпосередньо через спілкування. Саме тому так важливо приділяти особливу увагу процесу формування мовленнєвої компетентності молодших школярів. Уміння аналізувати, порівнювати, класифікувати, систематизувати, узагальнювати мовні явища формуються через застосування знань з мови у різних видах мовленнєвої діяльності. Опанування мовленнєвою діяльністю здійснюється в процесі навчання на комунікативній основі, яка включає слухання, говоріння, читання і письмо. Комунікація є основним способом існування особистості, головною умовою її навчання і виховання, розвитку і формування громадянина у сучасному світі. Навчати учнів спілкуватися, формувати і розвивати їхню мовленнєву компетентність – завдання не тільки вчителя початкових класів і вчителя-словесника, а й усього педагогічного колективу школи.
Вивченням проблеми розвитку мовлення, формування мовленнєвої компетентності учнів, здатності учнів оволодівати мовленнєвими вміннями займалися вчені А. Багмут, В. Бадер, А. Богуш, Л. Варзацька, І. Ґудзик, Г. Коваль, Д. Кравчук, О. Леонтьєв, І. Синиця, Л. Паламар, М. Пентелюк, О. Хорошковська, Г. Шелехова та ін.
Мовленнєва компетентність - це комплексне поняття, яке, спираючись на мовну компетентність, охоплює систему мовленнєвих умінь (вести діалог, сприймати, відтворювати і створювати усні й писемні монологічні і діалогічні висловлювання), які необхідні для спілкування в різних ситуаціях. Це адекватне й доречне використання мови і позамовних (інтонації, міміки, жестів) засобів виразності в конкретних комунікативних ситуаціях.
М. Пентилюк розглядає мовленнєву компетентність як дію людини, спрямовану на розуміння або створення тексту (усного або писемного), що здійснюється в процесі мовленнєвої діяльності [4]. А. Богуш [1] визначає мовленнєву компетентність як уміння адекватно й доречно практично користуватися мовою в конкретних ситуаціях, використовувати для цього як мовні, так і позамовні (міміка, жест) та інтонаційні засоби виразності мовлення. Мовленнєва компетентність як складник мовної особистості, на думку А. Нікітіної, - це вміння використовувати мовні засоби, адекватні меті спілкування, тобто володіння мовленнєвими вміннями та навичками. О. Горошкіна під мовленнєвою компетентністю розуміє практичне оволодіння мовою, її словниковим запасом, граматичним ладом, дотримання в усних і писемних висловлюваннях мовних норм [2]. А. Шумарова підкреслює, що мовленнєва компетентність виявляється не тільки в умінні послуговуватися мовою, а є особливістю кожної людини, що залежить від її віку, професії, соціального оточення. Є. Божович характеризує мовленнєву компетентність як психологічну систему, що має два компоненти: даний мовленнєвий досвід, накопичений у процесі спілкування й діяльності та знання про мову, що засвоєні під час спеціально організованого навчання.
Отже, мовленнєва компетентність - це практичне оволодіння мовою, вміння і навички послуговуватися її словниковим запасом, дотримання в усних і писемних висловлюваннях мовних норм у процесі комунікації, оволодіння всіма видами мовленнєвої діяльності для сприйняття та породження мовленнєвих висловлювань в життєво важливих ситуаціях спілкування. Мовленнєву компетентність учені характеризують як мовленнєву діяльність особистості, спрямовану на сприйняття та породження мовленнєвих висловлювань; мовленнєва компетентність входить до складу комунікативної компетентності, відрізняється від мовної компетентності; мовленнєва компетентність є складником мовної особистості.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Богуш А. Мовленнєвий розвиток дітей: сутність та шляхи реалізації / А. М. Богуш // Дошкільне виховання. – 1999. – № 6.
- Горошкіна О. Лінгводидактичні засади створення підручників з української мови для профільної школи / О. М. Горошкіна. // Вісник львів. ун-ту. Серія філол. – 2010 р. – Вип. 50. – С. 73-79.
- Моісеєва Т., Лисенко Н. Мовленнєво-комунікативний розвиток школярів на уроках словесності // Дивослово. – 2011. – № 5. – С. 2–5.
- Пентилюк М. Актуальні проблеми сучасної лінгводидактики : збірник статей / М. І. Пентилюк. – К. : Ленвіт, 2011. – 256 с.