Перкун Ірина
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: д. п. н., професор Кучай О. В.
Гра – важливий засіб розумового виховання дитини. Знання, отримані у дошкільному закладі і вдома, знаходять у грі практичне використання і розвиток. Відтворюючи різні події життя, епізоди з казок і розповідей, дитина міркує над тим, що бачить, про що їй читали і говорили; зміст багатьох явищ, їх значення стає для неї більш зрозумілим.
Втілення життєвих вражень у грі – процес складний. Творчу гру не можна підкоряти вузьким дидактичним цілям, з її допомогою вирішуються найважливіші виховні завдання. Ігрову роль діти вибирають у відповідності зі своїми інтересами, своїми мріями про майбутню професію. Вони ще по дитячому наївні, не раз зміняться, але важливо, що дитина мріє про участь у корисній для суспільства праці. Поступово в грі у дитини формуються загальні уявлення про значення праці, про роль різних професій.
У грі розумова активність дітей завжди пов’язана з роботою уяви; потрібно знайти собі роль, уявити собі, як діє людина, якій хочеться наслідувати, що вона говорить. Уява виявляється і розвивається також у пошуку засобів для виконання задуманого: перш ніж відправитися в політ, необхідно спорудити літак; для магазину необхідно підібрати товари, а якщо їх не вистачає, – виготовити самому. Так у грі розвиваються творчі здібності молодшого школяра.
Глибокий і складний процес перетворення і засвоєння життєвих вражень відбувається в іграх. Творчий початок виявляється й у задумі – виборі теми гри, малюнка, у виборі способів здійснення задуманого, і в тому, що діти не копіюють бачене, а з великою щирістю і безпосередністю, не піклуючись про глядачів і слухачів, передають своє ставлення до зображуваного, свої думки та почуття.
На відміну від дорослих, діти нездатні у всіх деталях обмірковувати всю гру, вони намічають лише загальний план, що реалізується в процесі діяльності. Завдання вчителя – розвивати творчі здібності дитини, цілеспрямовану уяву, спонукати її в будь-якій справі йти від думки до дії.
Дитяча творчість заснована на наслідуванні, що служить важливим фактором розвитку учня, зокрема його художніх здібностей. Завдання педагога, опираючись на схильність дітей до наслідування, прищеплювати їм навички й уміння, без яких неможлива творча діяльність, виховувати в них самостійність, активність у застосуванні цих знань і умінь, формувати критичне мислення, цілеспрямованість.
Навчання відіграє величезну роль у розумовій творчій діяльності дитини. «Творчий початок пронизує процес засвоєння навичок» [2]. При правильному навчанні творчість дітей досягає високого рівня. Свідомість відіграє провідну роль у діяльності людини в цілому, тим більше у творчій, де потрібні політ думки, сила уяви, що опираються на досвід і знання. Здатність аналізу, критичного ставлення до якості своєї роботи, що у дитини наростають, прокладають шлях до нових досягнень, дають перспективу для подальшого розвитку та зміцнення творчих здібностей дитини.
Таким чином, у дітей закладаються основи творчої діяльності, що виявляються в розвитку здатності до задуму і його реалізації, в умінні комбінувати свої знання і уявлення, у щирій передачі своїх почуттів.
При організації гри ми виходили з того, що оволодіти необхідними знаннями, уміннями і навичками учень зможе лише тоді, коли він сам виявлятиме до них інтерес і коли вчитель зуміє зацікавити дітей. Під час гри навчальне завдання та ігрова дія детермінуються, так само, як і в навчальній праці. В ігровій діяльності засвоєння знань відбувається в ігровій ситуації, яка визначена як форма взаємодії між вчителем та учнем, у процесі якої через систему ігрових дій досягається розв’язання навчального завдання.
Збільшення розумового навантаження на уроках змушує замислитись над тим, як підтримати в учнів інтерес до вивчення предмета, їх активність протягом уроку. В зв’язку з цим ведуться пошуки нових, ефективних методів навчання і таких прийомів, які активізували б думку дитини, стимулювали б активну діяльність. Задовольнити дитячу допитливість, залучити школярів до активного пізнання навколишнього світу допоможе гра. Наш сучасник Ш. О. Амонашвілі показав, що через гру можна ввести дитину у світ пізнання [1].
Сучасна дидактика справедливо вбачає в ігрових формах навчання можливість ефективної організації взаємодії педагога та учнів, продуктивні форми мислення.
Зазначимо, що в теорії педагогіки здебільшого досліджувались дидактичні ігри як засіб засвоєння, закріплення матеріалу, значно менше вивчались засіб формування навчальних можливостей і психічних процесів (уваги, пам’яті, волі), які є основою успішного навчання молодших школярів. Ці два напрямки використання дидактичних ігор у процесі навчання в початкових класах як у теоретичному, так і практичному планах, розроблені мало. Це призвело до недооцінювання дидактичних ігор як ефективного методу навчання та виховання дітей, а також – і до заміни дидактичних ігор іншими методами навчання.
Дидактичні ігри найчастіше спрямовані на розумовий розвиток (у процесі гри діти оволодівають певними уміннями, набувають нових знань, закріплюють їх).
Аналіз наукових джерел дає можливість стверджувати, що дидактична гра визнається дослідниками важливим джерелом розумового розвитку молодших школярів, займає чільне місце серед засобів та методів активізації навчального процесу.
Дидактичні ігри викликають у школяра живий інтерес до предмету, дозволяють розвивати індивідуальні здібності кожного учня, виховують пізнавальну активність. Цінність дидактичної гри визначається не тим, яку реакцію вона викличе з боку дітей, а ефективністю виконання того чи іншого завдання стосовно кожного учня [3].
Ефективність дидактичних ігор у навчальному процесі буде забезпечуватися за умови знання вчителем вищезазначених класифікацій ігор, їх видів, груп та структури.
Доведено, що дидактична гра у всіх випадках є поєднанням різних варіантів навчальних завдань і цікавих для дітей ігрових ситуацій, у яких навчання проходить більш-менш свідомо. Але техніка використання гри в навчальному процесі потребує обережності. Практика переконує, що вчитель повинен враховувати чітко поставлену мету гри і відповідний їй педагогічний результат, а також пам’ятати про взаємозв’язок структурних елементів гри (відсутність одного з них руйнує її). Без ігрового задуму, ігрових дій, без організації проведення гри та правил дидактична гра неможлива або втрачає свою специфіку.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Амонашвили Ш. А. Здравствуйте, дети! Москва, 1983. 234 с.
- Барташніков О. О., Барташнікова І. А. Інтелектуальна ігротека. Тренування інтелектуальних і творчих здібностей дітей 6 років. Рівень 1. Альбом. Львів : Оксарт, 1996. 85 с.
- Масловська Т. А. Дидактичні ігри на уроках математики. Початкова школа, 2003. №2. С. 2326.