Федан Анна
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: к. п. н., доцент Роєнко Л. М.
Ознакою високої мовної культури є володіння лексичним багатством рідної мови. Набуття лексичної компетентності передбачає не тільки знання лексики, а й вміння користуватися нею. Учні повинні вміти добирати потрібні слова, вислови, прислів’я, приказки, слова з переносним значенням, використовувати художні засоби виразності відповідно до контексту.
Вивчення лексичного матеріалу розширює знання учнів про мову, ознайомлює з одиницею мови – словом, розвиває увагу учнів до значення й вживання слів у власному мовленні, виховує потребу в доборі необхідного слова для точного висловлювання думки, розвиває чуття мови. Саме через інтерес до лексики виховується інтерес до мови в цілому.
Лексична компетентність охоплює лексичні знання і лексичні навички. Лексичні знання – це знання слів української мови в цілому. Лексична навичка – це механічна операція вибору лексичної одиниці, яка відповідає задуму і нормам поєднання з іншими одиницями у продуктивному мовленні [4, c. 121]. Лексичні навички слід розглядати як важливий і невід’ємний компонент змісту навчання.
Оволодіння лексичними навичками передбачає організацію лексико-семантичної роботи, спрямованої на осмислення значення слова, доречне вживання в мові синонімів, омонімів, антонімів, багатозначних слів, слів у прямому і переносному значенні.
У процесі формування лексичних навичок в учнів важливо враховувати той факт, що слово може мати одне або кілька лексичних значень. Ознайомлення учнів з короткими теоретичними відомостями про однозначність-багатозначність слів, а також про пряме і переносне значення слів є підготовчим етапом для формування лексичних навичок.
Розуміння учнями того, що в слові може бути кілька лексичних значень, допомагає навчити їх давати тлумачення лексичного значення слова залежно від вживання його в умовах контексту.
Пряме значення слів можна визначити поза контекстом, поза зв’язком з іншими словами. Переносне значення виникає у тому випадку, якщо мовець свідомо переносить назву з одного явища дійсності на інше на основі спільності ознак [5].
Виділяють такі види навичок:
- репродуктивні лексичні навички, тобто навички правильного вживання лексики в говорінні та письмі згідно із ситуацією спілкування і метою комунікації;
- рецептивні лексичні навички, тобто навички розпізнавання і розуміння лексики активного і пасивного мінімумів при читанні та аудіюванні;
- навички обґрунтованої здогадки про значення слова, що стосується пасивного словника, при читанні та аудіюванні;
- навички користування різними видами словників.
Процес формування лексичних навичок передбачає взаємодію всіх мовних одиниць нижчих рівнів (слово, словосполучення, речення) в умовах контексту і дає продуктивний вихід на оволодіння основними видами мовленнєвої діяльності.
Специфіка формування лексичних навичок в учнів в ході роботи над основними видами мовленнєвої діяльності вимагає врахування таких якостей мови, як: правильність, точність, багатство, виразність, змістовність і логічність.
М. Вашуленко визначає такі основні напрями у роботі над вивченням лексичних понять:
- Лексичний аналіз мови художніх текстів: виявлення незнайомих слів і висловів, уточнення відтінків значень окремих слів і висловів; виявлення слів, ужитих у переносному значенні; з’ясування смислових відтінків вжитих у тексті синонімів, антонімів; аналіз інших зображувальних засобів, зокрема порівнянь.
- Пояснення значення слів шляхом використання різних способів: показ предмета чи дії, демонстрація малюнка, слайда із зображенням предметів, назви яких є новими для дитини, добір синонімів, антонімів, уведення нового слова до контексту тощо [1, с. 141142]
Таким чином в учнів поступово виховується увага до значення слів і висловів, доречного їх використання, що є передумовою успішної роботи над розвитком мовленнєвих умінь молодших школярів.
Слід підкреслити важливість особистісно-діяльнісного підходу до формування лексичних навичок, який передбачає «переломлення організації навчального матеріалу, прийомів, способів, вправ через призму особистості учня – його потреб, здібностей, інтелекту та інших індивідуальних особливостей» [3, с. 76].
І. Зимня звертає увагу на те, що «відповідно до особистісно-діяльнісного підходу, в центрі навчання знаходиться сам школяр, його мотиви, цілі, його неповторний психологічний склад, тобто учень як особистість. Учитель в контексті такого підходу визначає навчальну мету уроку і організовує, спрямовує і коректує весь навчальний процес, виходячи з інтересів учня, рівня його знань і умінь» [2, с. 63].
Такий підхід вимагає створення спеціальних мовленнєвих завдань, спрямованих на розвиток у дітей умінь мовленнєвого моделювання: по-перше, вміти швидко і правильно орієнтуватися в умовах спілкування, по-друге, вміти правильно спланувати своє висловлювання, правильно вибрати зміст спілкування, по-третє, знайти адекватні засоби для передачі цього змісту, по-четверте, вміти забезпечити зворотний зв’язок.
Основне призначення будь-якої навички полягає в тому, щоб зробити спосіб виконання даної дії найбільш економним і результативним. Психологами встановлено, що процес набуття будь-яких навичок в умовах практичної діяльності здійснюється швидше і зберігається довше, якщо дії виконуються людиною свідомо.
Ефективність формування лексичних навичок в умовах активної мовленнєвої діяльності учнів залежить від реалізації у навчанні як загальнодидактичних принципів (наступності й перспективності, розвиваючого навчання, системності і послідовності, зв’язку теорії з практикою, свідомості і творчої активності учнів, науковості, наочності, доступності), так і власне методичних (екстралінгвальний, лексико-граматичний, функціональний, нормативно-стилістичний).
Отже, формування лексичних навичок базується на усвідомленій діяльності учнів, передбачає високий рівень сприйняття, відтворення текстового матеріалу і створення різних мовних ситуацій з метою активізації процесу відбору слів з урахуванням вимог задуму і специфіки видів мовленнєвої діяльності. Процес формування лексичних навичок в системі роботи над основними видами мовленнєвої діяльності залежить від рівня усвідомленого осмислення учнями сутності мовної одиниці, розуміння її ролі в тексті і творчого використання при самостійному вирішенні мовленнєвих завдань.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Вашуленко М. С. Методика навчання української мови в початковій школі: навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів. Київ, 2010. 364 с.
- Зимняя И. А. Педагогическая психология : учеб.длявузов. Москва, 2000. 384 с.
- Леонтьев А. А. Основы психолингвистики. Москва, 1999. 287 с.
- Новый словар методических терминов и понятий (теория и практика обучения языка)/ Под ред. Э. Г. Азимова, А. Н. Щукина.Москва, 2009. 448 с.
- Сучасна українська мова : підручник / За ред. О. Д. Пономарева. Київ, 2005. 488 с.